Мої сусіди – багатодітна сім’я. Галина має двоє дівчаток і хлопчика. Ми живемо в селі, тому із працевлаштуванням тут важко. Матір сидить вдома і доглядає за своєю малечею. А її чоловік заробляє тим, що регулярно їздить на заробітки. Раніше я не особливо звертала увагу на їх спосіб життя, адже не люблю пхати свого носа в чужі справи.
Ось одного разу я помітила таку картину: найстарша донечка бігає з цукеркою по вулиці, а двоє менших ганяють за нею з проханням поділитися. Але та лише старалася якнайшвидше з’їсти її.
Я не змогла пройти осторонь і сказала, аби вони взяли собі інші цукерки. Не принципово ж з’їсти саме цю. Але діти пожалілися, що цей смаколик їм сказали чесно поділити на всіх.
Та навіть якщо так, не можна зрозуміти, чому старша донька все ж відмовилася поділитися з братом і сестричкою.
В моїй голові з’явилася думка, що я ніколи не звертала увагу на їх зовнішній вигляд, а зараз помітила, що вдягнуті діти бідно, все брудне і з дірочками. Тож я вирішила перебрати шафу і віддати непотрібні речі, які ще були гарними на вигляд, цій малечі. Виявилося, такого одягу багато і я зібрала все в один великий пакет. Потім віднесла сусідці і віддала.
Мені подякували, але пройшов час, а речей на дітках я так і не побачила. Цікаво було дізнатися, чому вони забракували майже новий одяг.
Аж ось в центрі села я побачила одну мамочку зі своєю донькою. І на маленькій було вбрання, яке я віддавала сусідським дітям. Довелося запитати прямо, де вони взяли це платтячко. У відповідь я почула, що дісталося воно від місцевої жіночки, що розпродавала якісний одяг за низькими цінами.
Так от як вона вчинила з моєю благодійністю.
І яким було моє здивування, коли сусідка знову прийшла просити речі діткам на виріст. Оце так наглість! На моє запитання, де той одяг, що я віддала раніше, вдалося почути лише бормотіння під ніс.
За декілька хвилин я на емоціях виставила жінку на вулицю. Та це відгукнулося мені вже за кілька годин.
По селі ходили чутки, що я скупа людина, якій шкода навіть старих речей, що все одно пропадуть в шафі. Та й після цього я не стану знову допомагати сусідці. Якщо люди не цінують доброти, то навіщо ділитися нею з ними? Нікому нічим я не зобов’язана. Можливо, хтось ще захоче допомогти цій сім’ї і побачить, що діти і далі залишаються обірваними.
