Доброго часу доби. Мене звуть Анфіса і я вчинила те, за що мене засудить більшість людей, які не знають всієї передісторії мого вчинку. Я віддала свою матір до будинку для літніх людей. Проте не поспішайте мене лаяти та засуджувати. Спершу почитайте мою історію, а тоді робіть висновки.
Моя мати доволі пізно мене народила. Їй було тоді вже аж сорок п’ять років. Вона дуже довго не могла знайти саме того чоловіка, з яким хотіла б народити дитину. А коли знайшла, то довго не могла завагітніти через вік, адже одружилась вона з моїм татом в сорок років.
Тому зараз, коли мені тридцять два, мамі вже сімдесят сім. І, на превеликий жаль, вона почала дуже багато забувати та робити дивних речей, яких я не можу пояснити. Розповім вам про випадок, який переконав мене остаточно – я фізично більше не можу за нею доглядати.
А все тому, що я прийшла додому, а мало того, що двері в квартиру відчинені, так ще й у ванній кімнаті кран відкритий, а вода вже за умивальник вилилась. Прийшла б я на годину пізніше, то б вже компенсувала сусідам ремонт. А мами при цьому в квартиру немає.
Тому я побігла шукати її. Вона могла просто десь піти і вже було таке, що ми шукали її разом з поліцією. Хлопці тоді дуже добрі трапились та одразу почали пошуки самостійно. Ще й колег підключили. А вона спала на траві в сусідньому парку.
Добре, що сусідка, яка помітила мене з тремтячими руками під під’їздом, сказала, що бачила мою маму в сусідньому дворі. Вона там на лавочці з бабусями розмовляла. Я полетіла туди, знайшла маму і вже зла та схвильована підбігла до неї та почала розпитувати чи все добре і чому вона знову залишила відкриту квартиру і кран у ванній увімкнутий.
– А я руки помити хотіла. І забула.
Ті бабусі на мене косо дивились, адже я сварила маму, але я не звертала на них увагу, адже головне, що я знайшла маму.
Я довго думала про це рішення. Проаналізувала всі випадки, які ставались з мамою, поки мене не було вдома. І вирішила. Що це буде найкращий варіант. Знайшла хороший будинок для літніх людей, оплатила мамине проживання там на рік вперед, підготувала маму та пояснила ситуацію. Вона хоч і вже по трохи втрачає розум, але наче розуміла мене. Як мінімум вона сказала, що сама розуміє, що часто забуває і що це небезпечно. Та й розуміє, що я хвилююсь за неї і не може весь час бути з мамою.
Тому ми спокійно приїхали в той заклад, я передала маму та тепер могла спокійно працювати, нарешті налагодити своє особисте життя, при цьому регулярно відвідуючи маму та бути впевненою, що з нею добре поводяться, вона вчасно отримує необхідні ліки та догляд і що вона точно нікуди не втече знову.
Так, з одного боку фраза «я віддала маму в дім для літніх людей» звучить страшно, безсердечно та жорстоко, але дізнавшись всі нюанси, вже не так все погано, чи не так?
