Мені було лише сімнадцять, а я вже була вагітною. Як кажуть: любов зла. Я закохалася у хлопця, з яким познайомилася на дні народженні у подруги. Полюбила його щирим серцем і забула про все: і про честь, і про гордість. Я думала, що з Борисом у нас вийде міцна сім’я.
Він постійно приходив до мене. Я на той час у гуртожитку жила. Годувала його, обходила, речі йому прала і прасувала. Для нього готова була зробити усе! Так сильно я його кохала.
Та коли він дізнався, що я вагітна, наполягав на аборті. Я була категорично проти. І тоді він просто зник. Друзі сказали, що Борис живе у своєї нової коханої. Я була просто у відчаї.
Зрештою, його батьки дізналися про мою вагітність. Вони змусили Бориса одружитися зі мною. Сім’я була порядною і не могла дозволити йому наробити такого сорому.
Відразу після РАГСу ми поїхали святкувати весілля у ресторанчик поблизу річки. Всі гості сиділи за столом. Борис кудись зник. Його довго не було. Я вийшла на вулицю, бо у приміщенні було душно. Схотілося мені вийти на свіже повітря.
Раптом почула дивні звуки у кущах, що росли біля ресторану. Це були досить непристойні звуки. А через декілька хвилин з заростей вийшли мій наречений і дівчина, з якою він мені зраджував до весілля. Я зрозуміла, що вони займалися коханням прямо у мене перед носом. Яка ж я була дурепа! Як не могла бачити очевидного: Борис не кохав мене і не хотів зі мною бути!
На цьому мій шлюб закінчився. Наступного дня я подала документи на розлучення. Борис був радий цьому. Його батьки все розуміли. Вони хоч і порядні люди, але ж не прив’яжуть до мене свого сина на мотузку. Їм було соромно за свого сина. Та і я більше не хотіла бути з зрадником, який скочив у гречку на самісінькому весіллі. Який би чоловік, який батько з нього був би? «Насильно милим не будеш» – правильно люди говорять.
Я народила прекрасну донечку Софію. Батьки підтримували мене і в усьому мені допомагали після пологів.
Час промайнув дуже швидко. Начебто Софійка тільки вчора вимовила своє перше слово, а тут вона вже перетворилася на дорослу і вродливу дівчину. Їй виповнилося двадцять два роки. Я втішалася нею: вона була розумною, гарною, а нещодавно на хорошу роботу влаштувалася.
Своїм особистим життям за роки, поки росла Софія, я не переймалася. Мені для цього навіть часу не було. Навіщо мені знову з кимось стосунки починати? Щоб знову страждати? Ну ні! Я не хотіла, щоб зі мною хтось ще так вчинив, як Борис. В мене був страх перед новими стосунками. Думала, що більше ніколи не буду вірити чоловікам.
Але ж «ніколи не говори ніколи»! Запросила мене подруга погостювати до неї на дачу. Літо було, у мене відпустки якраз ще декілька тижнів було. Погодилася я. За кілька місяців роботи змарніла, тож свіже повітря, ліс та річка – це для мене те, що треба!
Познайомилася я з хлопцем Антоном у цьому селі. Він був на одинадцять років молодший від мене. Я зрозуміла, що він дуже добрий та вихований чоловік. Ми почали багато часу проводити разом. Ну і закрутився у нас роман. Таємні побачення, поцілунки на заході сонця – у серці знову оселилося кохання. Але не надовго.
Вирішила мене на дачі провідати моя донька. У моєї подруги якраз ювілей був, і Софія заодно вирішила і її привітати. У цей вечір прийшов Антон. Я відразу помітила, що доньці він дуже сподобався. Я б, звичайно, могла сказати Софії, що Антон – мій хлопець. Та мені було соромно зізнаватися, що я покохала молодшого чоловіка.
Софія була дуже наполегливою і впертою. Це у неї від батька передалося. Вона почала фліртувати з Антоном, очима підморгувати, танцювати запросила на білий танець. Антон не виявляв ніякого невдоволення, мовчав та посміхався.
А потім, коли гості розійшлися, Софія, окрилена почуттями, прибігла до мене:
– Ти знаєш, мамо! Я закохалася! Закохалася в Антона! Він найкращий з усіх чоловіків!
Вона побігла. Вночі Софії не було. А зранку прийшла щаслива і весела. Я запитала, чи у них щось з Антоном було – вона посміхнулася тільки. У цю секунду у мене в душі похололо усе, здавалося, земля розходиться під ногами. Я була така щаслива з Антоном! А тепер моє щастя забирає моя власна дочка!
«Що робити? Як жити далі?» – все думала я. З Антоном більше не зустрічала і ми навіть не телефонували один одному.
Минуло декілька місяців. Одного разу Софія приїхала до мене і повідомила новину:
– Мамо, радій за мене! Я виходжу заміж за Антона. А ще в нас є один секрет. Ми станемо батьками.
Боже! Вона ще й вагітна! Вагітна від чоловіка, якого покохала я!
Софії не стала я нічого казати. Це її вибір. Якщо вже так трапилося – я віддаю їй своє кохання. Аби тільки вона була щасливою.
Антон навіть мені нічого пояснювати не став. Він лише сказав фразу:
– Розумієш, це ж молодість!
Так, молодість! На весіллі я сиділа за столом та дивилася на молодят. Я міркувала: можливо, треба було думати про особисте життя раніше? А якби не мій страх – чи була б я щасливою?
