Довелось мені їхати в одне глухе село. І не просто їхати, а старим автобусом, який, здавалося б, от-от розвалиться. Фу. Якби справа не була такою нагальною, то я б не їхав. Але все ж. Власне ж авто я не збираюсь нищити по таких дорогах і їхати через ці дебрі.
Їду я до своєї Лілі та до її мами в гості. Її, взагалі, звіть Ліля, але для мене вона Лілі. Я дізнався, що номер в її телефоні, який підписаний як Аня Манікюр, належить якомусь чоловіку, а не “Ані”. От і їду розбиратись.
Дивлюсь навколо і просто в шоці. Ну селяни. Істині селяни. Як вони можуть так не дбати про себе? Душно, в цьому автобусі, страх як. Добре, у що хоч сів в тіні та ще й біля відкритого вікна. Хоч подихати є чим.
Ну от село селом, що ще скажеш. В чоловіків бороди не підстрижені і не помиті, бруд під нігтями так ще й без манікюру.
Я регулярно ходжу і в барбершоп, і на манікюр. Треба про себе дбати. А я себе люблю. І всі мають себе любити й дбати про себе. А не так, як оці мужички, відроджувати собі пивного живота і не дбати про тіло.
Лілі ж чогось на мене образилась. Ну взяв я в неї одного разу її крем для обличчя і трохи консилеру, бо прищ виліз. Ну не ображатися ж через це.
Але нічого, я приїду і все налагоджу. А тому, кого вона підписала “Аня Манікюр”, ще й добряче “поясню”, що і як.
Я впевнений, що вона не могла ні на кого з цих чоловіків і глянути, адже я красивіший деяких жінок і декілька разів. То ж це не можливо, щоб вона обрала когось іншого.
