Мій тато відійшов у кращий світ, коли мамі було 46 років і з того часу вона живе одна. Навесні мамі виповнилося 60 років. Виходити заміж мамі вдруге не дозволяв вік, але от чоловік для спілкування у неї з’явився. Це був дядько Петро, він приїжджав до мами погостювати на кілька днів, не більше чотирьох, а тоді повертався до себе в село на два-три тижні. І так повторювалося циклічно. У нього великі городи, сад, та й донька і трійко онуків. Саме за дітлахами він і сумував і до них повертався додому. Впринципі це лише були мамині слова, а так це чи ні – мені було всеодно.
Я жила своїм життям, яке було далеко не медом. Зі своїм чоловіком я розлучилася. Жила із дочкою у однокімнатній маленькій квартирі. З часом дочка вийшла заміж і народила дитину. Коли я стала бабусею – у мене вдома зовсім стало мало місця, тому молода сім’я і вирішила орендувати квартиру окремо від мене.
У моєї мами ж трикімнатна квартира, яка залишилася нам обом після смерті батька. То ж я і вирішила запропонувати мамі переїхати до мене, а нашу спільну квартиру віддати моїй дочці, адже у них маленька дитина. Чесно кажучи, я не очікувала, що моя мама настільки категорично буде відмовлятися. Мовляв вона звикла жити одна, а зі мною точно не зживеться і щоб я і думати про це забула. Це дуже егоїстично з її сторони.
Ми із нею живемо у власних квартирах, а моя донька повинна орендувати, крім того що у неї і так великі витрати, бо у них немовля.
Тоді я вирішила, що переїду до мами, адже за документами половина квартири належить саме мені. А моя дочка з сім’єю, хай живе у моїй маленькій. Після цього мою маму наче підмінили. Вона не розмовляє зі мною, харчується окремо, до моєї дочки не телефонує і вгості не заходить, а на правнучку їй взагалі наплювати. Для мене такі відносини є дуже важкими і не комфортними, але і тут у мене вибір не великий, точніше його взагалі нема. Я сказала їй вчора, що або вона змінить своє ставлення, або нам доведеться продати квартиру і розділити отримані кошти порівну. Моїй дочці і так важко. А мама ходить на роботу, має пенсію і ще й допомогу дядька Петра. Він їй і грошима допомагає, і продукти з села привозить, то ж витрат у неї практично нема.
Хоча за час, який я живу із мамою, я почала сумніватися у чесності дядька Петра, я все частіше переконуюся, що він не до онуків їздить, а до законної дружини, а мама це все знає і приховує від мене. Однак мене мама вважає своїм ворогом, який мішає її щастю і коханню на схилі літ. А я ж турбуюся і про щастя дочки і про старість мами, а про мене не думає взагалі ніхто.
