Маряна гадала, що вийшла заміж за чоловіка…
Поки вона розраховувалась у касі, Дмитро стояв осторонь. А коли Маряна почала класти покупки у сумки, він взагалі вийшов на вулицю. Маряна вийшла з крамниці та підійшла до Дмитра, що саме тоді курив.
Димо, візьми сумки, попросила Маряна, простягаючи чоловікові дві важкі торби з продуктами.
Дмитро глянув на неї так, наче його змушують зробити щось негоже, й з подивом спитав:
А тобі чого?
Маряна збентежилась, не знаючи, що відповісти на таке питання. Що значить “тобі чого?” Та й навіщо взагалі таке питати? Зазвичай чоловік завжди підтримує фізично. Та й якось воно не по-людськи, коли жінка місить важкі торби, а чоловік поруч собі легенько промінює.
Димо, вони важкі, вимовила Маряна.
Ну й що? продовжив спротив Дмитро.
Він бачив, що Маряна вже починає сердитись, та йому з принципу не хотілося нести покупки. Він швидко пішов уперед, знаючи, що вона не встигне наздогнати. “Що значить «візьми сумки»? Хіба я вівторік? Чи підкаблучник?! Я чоловік! І сам вирішую, чи їх нести! Нічого, нехай сама тягне, не підірветься!” думав Дмитро. Такий у нього сьогодні настрій показати дружині хазяїна.
Димо, куди ти? Візьми торби! скрикнула йому вслід Маряна, ледь не плачучи.
Сумки справді були важкими. І Дмитро це знав, адже сам накидав у кошик усі ці продукти. До хати було недалеко, хвилин зо пять пішки. Та коли йдеш з тягарем, шлях здається довжелезним.
Маряна йшла додому, ледь стримуючи сльози. Вона сподівалась, що Дмитро жартував і зараз повернеться. Та ні він віддалявся від неї все далі. Їй кортіло кинути ці торби, та вона, наче в тумані, тягнула їх далі.
Добравшись до підїзду, вона сіла на лаву, не маючи сили йти далі. Хотілося ридати від образу й втоми, та вона стримувала сльози плакати надворі соромно. Та й про ковтнути таку образу було неможливо він не просто принизив, а зробив це усвідомлено. А яким уважним був до весілля… Та й не в тому справа, що не розумів він розумів! І зробив це навмисно.
Здрастуй, Марянко! голос сусідки вивів її із задуми.
Здрастуйте, пані Ганно, відповіла їй Маряна.
Пані Ганна, Ганна Степанівна, жила на поверсі нижче й дружила з Маряниною бабусею, поки та була жива. Маряна знала її змалку й завжди ставилась до неї, як до ще одної бабусі. А після бабиної смерти, коли Маряна стикалася з першими побутовими тяготами, та завжди допомагала. Більше було нікому мати Маряни жила у іншому місті з новим чоловіком та дітьми, а батька свого вона не памятала. Тож єдиною рідною душею завжди була бабуся. А тепер пані Ганна.
Маряна без вагань вирішила віддати всі ці продукти пані Ганні. Не дарма ж їх тягла. Пенсія в Ганни Степанівни скромна, й Маряна часто пригощала її смаколиками.
Ходімо, пані Ганно, я вас проведу, сказала Маряна, знову підхопивши важкі торби.
Піднявшись до сусідки, Маряна залишила торби в неї, сказавши, що все це їй
Коли він нарешті пішов, важке каміння непрожитого болю остаточно впало з її душі.
Я вважала, що знайшла своє щастя…
