Поки Оксана платила за продукти в магазині у Києві, я стояв осторонь. Якось не до неї було. А коли вона почала складати все у пакети, я вийшов на вулицю. Вона підійшла до мене, курячи сигарету.
Олесю, візьми пакети, промовила вона і подала мені два найважчі, повні смаколиків і борщових запасович.
Я глянув на неї так, немов мене змушували робити щось ганебне:
А тобі що?
Вона розгубилась, не знаючи, що відповісти. Що значить ця відповідь? Чи справді чоловікові недоречно підтримати жінку? Незручно ж, коли вона тягне важке, а я поруч іде тільки з цигаркою.
Олесю, ж важкі ж, скрикнула Оксана.
І що? не здавався я.
Бачив, що вона дратується, але з упертістю не хотів брати торбин. Швидко пішов уперед, знаючи, що вона не встигне. “Що значить “візьми пакети”? Я тобі носильщик? Чи підкаблучник? Як же, чоловік сам вирішує, що йому робити! Нехай сама тягне, ще загартується!” думав я. З утра в мене було погане враження від роботи, тому й настрій був такий треба показати хто в домі господар.
Олесю, куди ти? Пакети візьми! почув я згукаючий голос Оксани позаду.
Пакети й справді були вагомі. Я ж сам накидав у кошик в основному. До хати було близько, п’ять хвилин. Та коли тягнеш важке, шлях здається вічним.
Вона йшла додому, ледве стримуючи сльози. Може, думала, що я пожартував і повернусь? Та ні, якраз бачила мою спину, що віддалялась. Хотілося кинути все це, але вона в напівсні тягнула далі.
Підійшовши до підїзду, вона знесилено сіла на лавку. Хотілось плакати з образу й втоми, але втрималась прилюдно не вийде. А глитати цей жаль не могла я не просто образив, а принизив. А як років шість тому шанував! Знав же, на що йду… і зробив це усвідомлено.
Здоровенькі були, Оксанко! познайомила сусідка Марія Петрівна, баба Маруся.
Здоровенькі, бабу Марусю, відгукнулась Оксана.
Жила баба Маруся поверхом нижче, була подругою Оксаниної бабусі поки та жила. Оксана знала її змалку. А після бабусиної смерті баба Маруся була їй опорою мати з мачухою жили в Одесі, батька не памятала. Щирим серцем лишилась баба Маруся.
Оксана ніколи не вагалась оддати всі ті продукти сусідці. Нехай не дарма тягла! Пенсія у баби Марусі невелика й Оксана частувала її солодощами.
Ходімо, бабу Марусю, проводжу, сказала Оксана, важко вхопивши пакети щераз.
Піднялись до хати баби Марусі. Побачивши у торбах бринзочку, сало, кав’яр та інші ласощі, яких вона не могла собі дозволити, сусідка так зворушилась, що Оксані навіть ніяково стало, що не часто пригощає. Попрощались поцілунком у щоку й Оксана піднялась додому.
Я зустрів її на кухні, жуючи саме сало.
А де пакети? спитав як ні в чому не бувало.
Які пакети? відповіла жінка моїм тоном. Ті, що ти допоміг донести?
Та годі тобі! засміявся я. Обиделася чи що?
Ні, спокійно сказала вона. Я просто зробила висновки.
Я знервувався. Чекав крику, скандалу, сліз, а тут така рівність, що навіть тісно стало.
І які
Катря сіла на порожній диван, і хоч сльози пересохли в горлі, але в душі пройняв холодний спокій гірше за пустий холодильник була лише порожня душа, звільнена від непотрібного тягаря.
Я вважала, що знайшла своє щастя…
