Це сталося кілька років тому. Зараз я вже набрався розуму й гадаю, що нізащо б так не вчинив стосовно дівчини та своєї дитини. Та що вже казати, якщо пізно.
Ми познайомилися зі Світланою у кафе. Вона працювала офіціанткою, а я частенько там сидів з ноутбуком та працював. Коли вона почала працювати, то я одразу її примітив. Завжди залишав їй чайові. Намагався бути привітним та посміхався. А кілька разів навіть залишив на столикові зроблену зі серветки троянду. В останній раз я написав та листку квітки свій номер телефону. Чесно сказати, не дуже розраховував на те, що дівчина зателефонує першою. Але вона була сміливіша від мене й одного дня, коли я залишився працювати вдома вона зателефонувала й веселим голосом запитала куди я зник. О, для мене це було щось. Отже, вона хоче мене бачити. Вона звикла, що я завжди з нею у кафе. Того ж дня я запропонував їй зустрітися у кафе, але тепер вже у якості гостей. Вона погодилась.
Ми довго сиділи та гарно провели час. Я бачив, що прямо на очах закохуюся в неї. Коли вечір добігав кінця, то мені хотілося якомога далі відтягнути момент прощання. Не хотілося розставатися, хоч ми й домовилися вже про наступну зустріч. В той же вечір відбувся наш перший поцілунок. Я її поцілував, а вона одразу відповіла взаємністю. Та потім так швидко забігла до під’їзду з кодовим замком, що я навіть не встиг нічого зрозуміти. За дверима я чув веселий сміх.
З кожним наступним побаченням наші стосунки набирали обертів. Я вже планував наше подальше спільне життя. Не хотів поспішати, щоб її не злякати, але й стояти на місці не було сили. Ми стали справжньою парою.
Для мене все різко змінилося коли я дізнався, що вона вагітна. Не знаю, що сталося й чому на мене так вплинула новина, що я скоро стану батьком. Можливо я просто перелякався відповідальності. Але моя реакція була недостойною закоханого чоловіка. Світлана в той день зателефонувала та попросила зустрітися для серйозної розмови. Я не розумів, що такого серйозного могло трапитися в неї. Адже їй всього вісімнадцять. Ми зустрілися в неї на роботі. Я замовив кави й коли більше не було інших клієнтів, то вона сіла до мене. Вона помітно нервувала та не знала як почати розмову. Хтось замовив каву. Вона різко встала сказала «Я вагітна» й побігла виконувати роботу. А я спантеличено сидів та машинально колотив десертною ложкою давно розчинений у чашці цукор. До мене так й не дійшло, що я стану батьком.
Замість того щоб зрадіти мене охопив страх. Що робити далі. Я не хочу ділити Світлану з дитиною. Я взагалі не хочу зараз мати дітей. Це ж велика відповідальність. Поки Світлана була зайнята гостями кафе я швидко пішов геть. Навіть не допив свою улюблену каву. Вона кілька разів мені телефонувала, але я не брав слухавку. Боявся. Не знав що говорити. Думав про те, що може сказати вона.
Ввечері я зустрів її біля роботи. Вона зраділа коли побачила мене, адже до того часу залишила стільки повідомлень на моєму телефоні. Але я не поділяв її радості. Мовчки простягнув їй пачку дрібних доларових купюр та ще й з копійками. Вона здивовано подивилася на мій презент та запитала що це. Я сказав: «Це для аб орту. Якщо буде потрібно ще, то я дістану». Вона в той же момент відірвалася від мене та дивилася переляканими очима. «Нізащо. Що ти таке кажеш. Це ж наша дитина» – говорила вона й все далі відходила від мене та інстинктивно тримала ще не помітний живіт руками. Але вона знала, що там вже жевріє життя. «Якщо хочеш, то візьми ще навушники. Вони дорогі, фірмові», – ляпнув я. Вона почала плакати й побігла геть.
Більше я її не бачив. Вона не телефонувала. Я боявся з нею зв’язатися. Стосунки закінчилися. Потім я дізнався, що вона народила хлопчика. Сама його виховує. А коли я захотів його побачити, то вона сказала мені йти геть.
