Я вважаю, що діти повинні самі дбати про своє майбутнє, особливо, коли це хлопці. Так вчили мене тато з мамою, і я повністю погоджуюся з ними. Коли я закінчив інститут, то сам збирався себе забезпечувати. Влаштувався на роботу, і з першого місяця, коли отримав першу зарплату, почав відкладати на майбутню квартиру. В той час померла мама. Залишився тато і молодший брат в трикімнатній квартирі.
Я жив на найманій квартирі й додому повертатися не збирався. Через деякий час одружився. Ми продовжували жити на найманій квартирі. Теща пропонувала переїхати до них, та я відмовився. Ми самі собі дамо раду. Через деякий час купили квартиру в кредит. Вирішили з дружиною, краще сплачувати внески за свою квартиру, ніж віддавати за найману.
Коли молодший брат повідомив, що збирається одружуватися, тато розміняв свою трикімнатну квартиру на однокімнатну і двокімнатну. Тато залишився жити в однокімнатній квартирі й говорив мені, що то моя частка спадщини. Адже молодшого забезпечив квартирою. Я погодився і на таке. Якщо тато так вирішив, то сперечатися не буду.
Час лине швидко, діти ростуть, тато старіє. Мій дорослий син переїхав жити в гуртожиток. Як і я в молоді роки, вважає, що потрібно жити самостійно. З нами залишилася донька, яка ходить в дев’ятий клас. У мого молодшого брата доньки менші за моїх дітей. Але він уже починає розмову про татову квартиру. Говорить, що її розділити потрібно порівну між нами. А те що він у свій час отримав частку спадщини, вже не пам’ятає. У нього дві доньки ростуть і їх потрібно забезпечити житлом.
У свій час я, мабуть, зробив помилку, коли не став вимагати й для себе однокімнатну квартиру. Наразі б ділили порівну. А так виходить, що мені взагалі четверта частина від квартири дістанеться. Я сподіваюся, що тато пам’ятає свою обіцянку, квартиру залишити мені. Через те, що молодший брат отримав двокімнатну. Ось до чого привели мої принципи. А брату не соромно знову вимагати частку.
