Я, як і кожна дівчина, мріяла вдало вийти заміж та вірила, що Андрій справді моя людина. Як кажуть, один раз і назавжди.
Нашу зустріч можна назвати випадковою, ми зіткнулися у дверях кафе, глянули одне на одного і з того часу більше не розлучалися. Через три місяці він зробив мені пропозицію. Все, як уві сні. Перший час сімейне життя було просто прекрасним, ми обоє поспішали додому, щоб набутися одне з одним. З дітьми вирішили зачекати, хотіли поки пожити для себе. Так минув рік. Я стала відчувати, що мій чоловік поводить себе не так, як раніше. Він вже не поспішав додому: то на роботі затримали, то з друзями домовилися сходити на футбол, то зустрів дорогою свого давнього знайомого. Навіть на вихідних я нечасто бачила його вдома. Перша ж думка, яка промайнула в моїй голові – в Андрія є інша.
Осінню в мого коханого мав бути ювілей – тридцять років. Але ми домовилися, що відсвяткуємо цей день лише удвох. Я тим часом не покидала надій вивести його на чисту воду. Сказала Андрію, що в день його народження прийду швидше з роботи та приготую святкову вечерю. Він погодився. Я все-таки зателефонувала його найкращим товаришам та сказала, щоб вони приходили до нас на вечерю о двадцять першій. Все йшло по плану. У день народження коханого я зателефонувала йому ще зранку і сказала, мовляв, мої плани змінилися, мені дуже прикро, але святкування доведеться перенести через моє термінове відрядження. Звісно, я все це вигадала.
А самі ж ми в назначений час вже стояли перед дверима квартири з подарунками. Тихенько увійшли, я ввімкнула світло, друзі приготувалися вітати Андрія з днем народження та просто застигли на місці. Всі речі були розкидані по квартирі, на столі стояли фрукти та пляшка шампанського, а в ліжку лежав мій чоловік з якоюсь брюнеткою.
Я не стала нічого говорити чи вияснювати. Мовчки обернулася та, ніби нічого не було, пішла збирати свої речі. Я точно знала – більше ніколи не повернуся до цієї людини, бо зраду не пробачають.
