Є в мене подруга шкільна. Звуть її Інеса. Неймовірно гарне ім’я, але от прізвище в неї таке, що ідеально підходило для дражнилок – Ягненко. Весь час однокласники та й не тільки чіплялись до неї, називаючи ягнятком і ще дуже по різному. Вже все не пригадаю, але саме ягнятко найбільше запам’яталось. Комплексувала Інесса страшно.
Коли ми вже закінчили школу, то вона мені повідала свою мрію, яку вона збирається втілити в життя.
– Я собі пообіцяла, що вийду заміж лише за того чоловіка, в якого, окрім всього іншого, буде ще й красиве прізвище!
І вона дотримувалась свого слова. Йшли роки. А так як Інесса з дитинства нереально красива дівчина, то залицяльників у неї було більш ніж достатньо. Але відмовляла, адже прізвища їй їхні не подобались.
Була навіть така ситуація, коли вона познайомилась з прекрасним чоловіком, що на той момент був закордоном, бо мав компанію, яка працювала на міжнародному рівні. Вони довго переписувались, сподобались один одній, навіть домовились про спільну зустріч і були натяки на серйозні стосунки, але…
В нього прізвище було таке… Незвичайне, я б сказала. Непийпиво. Воно, безумовно, цікаве та рідкісне, але для Інесси це було неприпустимо. Тому вона залишилась з тим чоловіком в хороших дружніх відносинах.
Перебирала Інесса так до тридцяти двох років, а далі вже й обирати навіть не було з кого. Тому вирушила подруга до столиці, щоб знайти там когось собі. А може пощастить?
І таки знайшла. Прекрасний чоловік. Добрий, чуйний, турботливий, виховував тоді ще сам доньку від першого шлюбу(дружина пішла з сім’ї до коханця). Так ще й має свій невеликий бізнес.
Я також переїхала до столиці, трохи пізніше Інесси, тому коли прийшла до неї в гості, коли вона попросила допомогти знайти хорошого фотографа для весілля, запитала:
– Ну так, а що в нього за прізвище?
Інесса спершу помовчала декілька секунд, а потім дзвінко розсміялась.
– Ти краще тримайся за стільчик, бо впадеш зі сміху! – реготала подруга. – Буду я тепер Козій Інесса Валентинівна!
