Я збиралася заміж у вісімнадцять років за хлопця, якого дуже кохала. Але моя мама стала мене відмовляти від такого поспішного кроку. Сказала, що мені потрібно спочатку здобути вищу освіту, знайти роботу, міцно триматися на ногах, а тоді вже думати про особисте життя. Ніхто ж не знає як складеться життя. А що як ми розійдемося, а у мене ні освіти, ні роботи. Я тоді послухала маму, але зараз про це жалкую.
Після того як я дізналася якою ціною заробляються гроші, стала більш перебірлива в чоловіках. Я дуже уважно віднеслася до вибору супутника життя, адже розуміла, що дорого заплачу за невірний вибір. Мені важливо було, щоб чоловік мав такі ж або більші доходи, ніж у мене. Я не хотіла бути годувальницею в сім’ї. Тому чоловіки без роботи або без житла відразу відсіювалися.
Згадуючи своє перше кохання, я сама собі дивуюся. Як я могла закохатися в Михайла? Він не мав ні роботи, ні освіти. Попри те, що він закінчив університет, він ніде не працював та сидів на шиї у батьків. Зараз на такого я б взагалі не поглянула. Тепер у мене інші критерії вибору чоловіка з яким я буду йти поруч по життю.
Коли мені було вже за тридцять, кавалерів поменшало. Мама вхопилася за голову, казала, що не бачити їй внуків. Погрожувала видати мене заміж за того, хто перший попросить.
Нещодавно я познайомилася з молодим чоловіком Петром. Він покликав мене на побачення.
Ми трішки прогулялися, потім вирішили зайти попити кави. Я відразу помітила, що молодий чоловік нервує та роздивляється ціни.
Я вирішила провести експеримент та замовила найдорожче, що було в меню. Петро почав нервуватися, потім я замовила дороге тістечко. Тут молодий чоловік раптом сказав, що йому терміново потрібно кудись зателефонувати та скоро він повернеться. Вийшов у двері та більше я його не бачила. Ось такий мені трапився кавалер.
Тепер уже ніхто не дізнається як склалося б моє життя, якби я вийшла заміж в 18 років.
А ви як думаєте? Коли правильно виходити заміж?
