Часто таке трапляється, що люди похилого віку починають шкодувати про прожите життя. Думають як могли провести його краще, в якісь моменти вчинити по-іншому, щоб все склалося краще. Тому й вмовляють своїх дітей не вчиняти таких помилок.
Я вирішила натомість зламати всі стереотипи. Буду на старості років жити для себе. Адже все життя присвятила своїм дітям, чоловіку та онукам. Одразу після школи вийшла заміж. Згодом у сім’ї з’явилися дітки. Так і не було часу на себе. Приділяла майже весь свій час родині. А зараз, коли вже мені сімдесят з хвостиком років, мене ніхто й бачити не хоче поруч. Діти вже в моїй квартирі почувають себе неначе це їхня. Мене, таке почуття, вже поховали. Рідний син, без мого дозволу, поселив у моїй квартирі онука з його дружиною. Їх моя думка давно вже перестала цікавити. І в подяку на витрачені роки їхнього виховання.
Тому я вирішила відсудити свою квартиру у дітей. І мені зовсім за це не соромно. Хоча мені й під вісімдесят, зі здоров’ям все гарно. Й дуже хочу провести останній період свого життя для себе. На мене звичайно образилися всі мої родичі. Почали навіть суд вести, але завдяки моєму чоловікові я змогла забрати квартиру. Також виселила свого онука з дружиною з моєї власності. Змінила всі замки на дверях для заспокоєння душі. Звісно, квартира залишиться після моєї смерті дітям. Але поки я жива, хочу насолодитися моментами, яких так не хватало протягом життя. Адже багато дорогоцінного часу було витрачено дарма.
Всі мої подружки хоч і шоковані, але відкрито підтримують таку позицію. В них не достатньо сміливості вчинити так само, та діти на них повісили правнуків, не цікавлячись важко їм чи ні. Я дуже шокована, що вони себе настільки не люблять. На мою думку, не поважають себе та свій час, який можна витратити хоч на старості років на себе.
Можливо я колись і буду жалкувати про дане своє рішення. Але поки я жива й можу сама за себе відповідати, хочу відпочити душею та тілом. Не думати про когось
