Розповім вам історію про те, як нахабність може все вам зіпсувати і відвернути вдачу.
Якось сталось в мене так, що я побачив в одному магазині ну просто неймовірні кросівки. Так вони мені сподобались, що я не міг собі дозволити не купити їх.
Мене навіть не спинило те, що мого розміру не було і довелось брати на розмір більші. Я подумав, що впускати такі знахідку через таку “дрібницю”, як розмір ноги буде дуже по-дурному. Тому вирішив, що візьму просто під кросівки більший носок.
Так я і зробив, але навіть зі шкарпетками вони на мені ледь тримались і я декілька разів їх мало не погубив. І постало запитання — що з ними робити тепер?
Вирішив їх комусь віддати. Серед родичів та знайомих не було нікого з таким розміром, тому виклав оголошення в Інтернеті, що віддам кросівки задарма. З мене нікудишній продавець, тому вирішив навіть не морочити собі цим голову. Тим більше, я достатньо заробляю, щоб просто так віддати хороші кросівки.
Не пройшло і двадцяти хвилин, як мені зателефонував якийсь хлопець і сказав, що готовий хоч вже забрати кросівки, адже це якраз його розмір. Я погодився але попередив його, що прийти до мене можна лише після четвертої години дня, адже що тих пір мене вдома не буде.
І що ви думаєте? Він мало того, що прийшов о першій дня, так переполохав всіх сусідів, тим, що тарабанив у двері і кричав, щоб я відкрив йому двері. Мені довелось приїхати з роботи швидше, адже сусіди почали надзвонювати та жалітись на хлопця і казали, що бояться чи часом це не якийсь неадекват. Мовляв зараз поліцію викличуть, бо що ще робити?
Я прилетів з робити злий, так мене цей хлопець зустрів “чудовою” фразою:
– Тебе якого біса носить десь?! Я по кросівки прийшов!
– Слухай, ми на ти не переходили. Я писав, що мене до четвертої не буде, то якого дідька так рано прийшов?
– Неси вже ті кросівки!
Я виніс хлопцю кросівки, він на них глянув і почав обурювались:
– Вони що, ношені?
– Я ж писав в оголошені, що один раз лише взув.
– Мені нема що робити, ще читати твоє дурнувате оголошення?!
– Слухай, пацан. Давай вали вже звідси. Кросівки не отримаєш. Побачу ще раз тут — отримаєш на горіхи. Я з такими, як ти, довго не вожусь. — Сказав я, грізно глянувши на нього та забравши кросівки з його рук.
То щось кричав, що я пошкодую, що так з ним вчинив, але я вже не слухав, лише думав, що натрапив на нахабу. Певно йому ще ніхто не відповідав так, як я, того такий борзий. Нічого, життя ще навчить його розуму, якщо з ним ще не все втрачено.
