Я не прибічник спонтанних рішень та цього разу вчинив саме так. Так, просто, в одну мить. Я забрав до себе старенького батька.
Після того, як мами не стало він залишився один в порожній хаті та уже не міг сам за собою доглядати. Раніше він доглядав за мною, коли я був ще маленьким, тепер моя черга.
У батька було зовсім небагато речей, вони всі вмістилися в невелику сумку, він взяв дещо з одягу, старий сімейний фотоальбом та свою улюблену кружку.
Йому вже 82 роки та він більше не схожий на дорослого чоловіка. Скоріше, це маленьких скромний хлопчик, який усього боїться. Перед тим, як увійти в кімнату, він уважно її оглядає, заходячи у двері тримається за стіну, щоб не перечепитись. До розеток не підходить взагалі та боїться вмикати плиту.
Він уже майже не говорить, бо за роки самотності йому не було з ким говорити. Я навіть уявити собі не можу як це проводити всі дні та ночі на самоті, це ж вовкам можна завити. Та ще й потрібно щось варити їсти, доглядати за будинком, а в його віці це важко. Йому навіть ходити довго важко – відразу з’являється задишка. Мені зовсім неважко за ним доглядати, адже мій батько міцний горішок, в минулому спортсмен.
Та найбільше батько переживає за мене, адже я у нього залишився один. Кожен раз, коли я повертаюся з роботи додому він полегшено зітхає та йде спокійно дивитися телевізор. Я не дозволяю йому дивитися канали з негативним вмістом, знайшов йому канал зі старими добрими радянськими фільмами то його душа радіє, бо він любить таке дивитися. Саме він мене привчив до того, що життя легке та приємне і що на світі є хороші люди. Навчений прикладом радянських фільмів я виріс хорошою людиною.
Я радий, що батько поруч. Та навіть коли настане його час відійти в інший світ, я буду тримати його за руку та дякувати за те, що він для мене зробив.
