Я людина дуже зайнята. Чому? Тому що мій кар’єризм привів мене до посади директора великої компанії. І, думаю, що ви розумієте, скільки в мене відповідальності та обов’язків. Відповідно, буває таке, що я забуваю дрібниці, а стається, що можу і щось важливе випустити з пам’яті.
Так сталось з маминим ювілеєм. Моя мама живе сама в передмісті. Хоча це передмістя радше є селом, що належить до громади міста. Там в неї є сад, город та господарка. Раніше вона жила з моїм татом, але чотири роки тому він пішов з життя, а мама пішла з роботи та стала працювати репетиторуою з англійської мови, а паралельно господарювала собі.
Я пропонував їй переїхати до мене жити, адже я живу сам, маю більше ніж достатньо грошей, щоб утримувати і її, і в майбутньому сім’ю. Та от тільки вона була проти такого. Вона була переконана, що я дорослий чоловік, що має жити окремо бвід батьків. Тим більше, що їй подобається її сільське життя і те, як вона літніми вечорами сидить на веранді, слухає вечірніх пташок та цвіркунів, попиваючи чай з солодощами, які власноруч робить.
Я змирився з маминим бажанням, тому старався допомагати їй грошима регулярно, приїздив щотижня в гості та кожного дня дзвонив. Мені справді було неспокійно від того факту, що мама буде жити на самоті, але це її вибір, який я підтримую, навіть якщо сильно хвилююсь.
Проте одного дня я проявив себе не з найкращої сторони в ролі сина. А все тому, що забув про її День народження. Ну як? Я пам’ятав про цей день, але саме і той день з самого ранку в мене виникли нагальні справи, що довелось виїхати на роботу на годину раніше,а потім ще допізна затриматись.
Вже наступного ранку я зрозумів, що забув привітати найріднішу людину в моєму житті! Я хутко полетів до крамниці, купив найкращі подарунки, які тільки зміг в поспіху знайти, букет її улюблених лілій та поїхав до мами.
Коли я приїхав, то помітив, що іу вікнах світиться світло. Радий був, що мама вдома і все добре. Зайшов до хати, а мама якраз сиділа з сусідкою чай пила. Вона перелякалася, що це я так раптово без попередження приїхав. А я мало не плачучи став вибачатись, що забув привітати з таким важливим святом.
Мама пробачила та сказала, що не ображалась сильно, бо ж розуміла, що якщо я не зателефонував, то значить на роботі щоьс дуже важливе було.
– Тим більше, ми всі можемо запрацюватись та забути навіть про таку важливу дату, як День народження. Я рада, що ти не забув повністю, а просто запрацювався. Заспокойся та давай поп’ємо разом чаю
