Я працюю медичною сестрою у хірургічному відділені. Того дня відсипалася після нічного чергування. Нічка видалася веселою, привезли двох пацієнтів. Не було коли й присісти. Під ранок ледь трималася на ногах.
Додому повернулася близько восьми. Розминулася у дверях із чоловіком, побажала йому гарного дня й пішла спати. Від сну мене пробудив голос матері. Вона кликала мене з кухні снідати. Я відчула аромат свіжоспечених млинців аж у животі загуркотіло.
Піднялася з ліжка й побігла туди. На столі на мене чекали млинці з варенням та чай. Матері не було. Мене ніби холодною водою облили. Її й не могло бути, адже ми поховали її рік тому. Я сіла за стіл та розплакалася. Що щойно зі мною відбулося? Невже я втрачаю розум!
Ввечері про все розповіла чоловікові. Він мене заспокоював, казав, що я просто втомилася й маю більше відпочивати. Він підтвердив, що залишив мені млинці на столі, але чаю не робив. Він же охолов би поки я прокинуся. Мабуть, я сама його заварила, але забулася про це.
Мені не давала спокою ця містика. Можливо мати досі поруч зі мною, наглядає та піклується й не хоче покидати. Якби ви тільки знали, як важко жити на світі без мами. За життя ми були дуже близькими. Кожного дня спілкувалися, на вихідних зустрічалися. Я могла розділити з нею свої проблеми та хвилювання й поділитися щастям. Вона так хотіла поняньчитися зі своїми онуками, але не дочекалася.
Я досі виню себе за те, що сталося. Того дня на вулиці йшла сильна злива. Я захворіла, чоловік був у відрядженні. З високою температурою та поганим самопочуттям я зателефонувала до мами й повідомила, що мені зле. Вона одразу сказала, що приїде мене лікувати. Минуло кілька годин, а мами так і не було. Я почала хвилюватися, набрала її номер…Мені відповіла незнайома жінка й чужим голосом повідомила, що моєї мами більше немає. Вона потрапила в автомобільну аварію.
Можливо якби я могла сама про себе подбати цього б не сталося. Мама б досі була жива й радувала мене своєю присутністю.
Ніколи раніше я не відчувала себе настільки самотньою. Чоловік мене підтримує, він завжди поруч, але це інше. Ніхто ніколи не зможе замінити нам рідної неньки. Тепер, коли я чую від подруг, що вони втомилися від надмірного контрою своєї мами або, що не мають змоги кожного дня їй телефонувати – я так серджуся на них. Вони не знають свого щастя, не цінують тих хвилин життя, які можна провести поруч із найріднішою людиною. Якби ж я тільки могла ще раз обійняти свою маму, схилити голову їй на плече й відчути, як її ніжні пальці обережно гладять мене по голові, заспокоюючи, що все в мене буде добре.
