Моє знайомство з Ігорем було зовсім нетиповим. Мені на той час було всього лиш 25. Вже не пацанка, але ще й не тітка. Заміж не поспішала. Не бачила особливих переваг у сімейному житті. Моя сестра вийшла у двадцять. Крім двох дітей, нічого іншого не бачить.
Тому я заводила знайомства, але не ставилася до стосунків з хлопцями серйозно. Могла сходити на каву, чи прогулятися вечір-два і на тому завершувала спілкування.
Проте з Віктором було все по-іншому. Він приклеївся до мене в парку на лавочці. Я не проявляла особливої цікавості до нього. Тим паче, що він зізнався, що одружений.
Однак Віктор не мав бажання залишати мене в спокої. Був надто балакучим, що мені не дуже подобалося. Я сказала, що мені пора, бо через пів години в мене починається зміна. Віктор вирішив мене провести. Біля дверей офісу ми розпрощалися. Вважала, що назавжди.
Увечері, на моє велике здивування, Віктор чекав на мене. Так ми добралися додому. Він проявив ініціативу заночувати в мене. Я не дозволила.
Але наступного вечора Віктор знову чекав на мене. Цього разу з букетом квітів і фірмовими тістечками, що мало означати – сьогодні я твій гість.
Так і сталося. Після першого вечора Віктор вчастив до мене. Зізнаюся, я дуже швидко привикла до нього. Він став для мене дуже близьким, рідним. Я тепер не уявляла життя без нього.
Раптом одного дня, коли ми вже жили як чоловік і жінка, Віктор повідомив, що повертається до законної дружини. Тоді навіщо була йому я? Навіщо всі ці залицяння? Квіти? Солодощі? Гарячі обійми?
Я опинилася біля розбитого корита і ще й з розбитим серцем. Він переступив через мої почуття і пішов. Після цього випадку я дала собі слово більше ніколи не мати справи з розлученими мужчинами. Штамп у паспорті – це як тавро, яке служить для мене сигналом триматися якомога далі.
