Перед моїм відходом на роботу чоловік раптом заявив, що в нього піднялася температура. Я була заскочена таким повідомленням.
Мені треба нині бути обов’язково на роботі. Кінець місяця – у мене звіт. Ніхто його не зробить, крім мене. Не можу підводити фірму. І температура, зрештою, не така вже висока. Всього – 38.
Я з такою температурою не раз йшла на роботу. І ніхто цьому не надавав значення. А тут ледь не трагедія, бо температура піднялася.
На роботі постійно розривався телефон. Питання сипалися одне за одним. Одне з них, коли я врешті приїду додому.
Сказала, що чим швидше він дасть мені спокій, тим швидше буду. І це була правда. Постійні дзвінки збивали мене з рахунків і доводилося починати все спочатку.
З таким темпом я вийшла з роботи не швидше, а на пів години пізніше. По дорозі забігла ще до супермаркету, щоб купити дещо з продуктів.
Телефон на диво вже дві години мовчав. Я не спішила набирати номер чоловіка. Може, він спить. Не треба його будити.
Коли увійшла в квартиру, то зрозуміла причину мовчання. У мене в квартирі була свекруха, яка поїла свого синочка з ложечки. Побачивши це, я не змогла стриматися від сміху.
Свекруха гнівно звела брови. Усе, подумала про себе, я викликала вогонь на себе. Вона жінка мстива.
-Як там Ігор? – запитала я.
-Совість би мала! Лишила його на цілий день вдома самого хворого. І після роботи швендяєш казна-куди. Дружина називається, – полився гнів на мене.
Я мовчала. Мені була дуже неприємна ця ситуація. Оправдовуватися також не хотіла. Але свекруха не бажала «злазити» з мене.
Мій коханий грав роль жертви. У мене справді був важкий день. І мені також хотілося відпочити.
Я стрімко одягнулася знову в куртку, взула кросівки і мовчки вийшла з дому. Мені було байдуже, куди йти. Лиш би подалі від претензій і докорів.
