Коли побачила його вперше, то одразу відчула до нього глибоку симпатію. Мені хотілося впасти йому в обійми і бути в них навіть цілу вічність.
Загалом я була заміжня. Виховувала двох донечок. Вони у мене вже дорослі. Одній виповнився двадцять один рік, молодшій – двадцять.
Стосунки з чоловіком зовсім охололи. Ми навіть часто спали в різних кімнатах, Так мені було легше. Його хропіння не будило мене посеред ночі. Мені було байдуже, як йому було без мене. Вочевидь, так само, як і мені. Бо вже не заглядався на мене, коли я одягала нову сукню чи поверталася з перукарні з новою зачіскою.
Життя стало зовсім рутинним – хата, робота, кухня. І тут раптом зустріла його. Але наразі це був лишень плід моєї уяви, бо ми не були знайомі. Я нічого про нього не знала. А раптом йому зовсім не подобаються жінки чи подобаються не такі, як я.
Однак мріяти я собі не забороняла. Я бачила його щодня на роботі. Ми навіть не віталися, бо в кожного було своє робоче місце. Я лиш нишком милувалася його статурою, коли він проходив коридором.
Одного разу я затрималася зі своїми звітами. Вийшла на годину пізніше, ніж завше. На прохідній ми зустрілися. Спочатку поглядами, а потім я привіталася. Він усміхнувся і запитав, у якому напрямі я рухаюся. Він на машині – може підкинути.
Я погодилася. Відчувала, як усе моє єство заполонює гаряча хвиля. Він жив неподалік від мене – у сусідньому кварталі. Тепер він мене підвозив на роботу і разом поверталися. Я зрозуміла, що він для мене більше важить, ніж просто знайомий.
Після місячних поїздок у його машині я зізналася йому в коханні. Він наче чекав на таке зізнання. Сказав, що минуло вже два роки, як його дружина відійшла в інший світ. Син одружений, живе в Канаді. Він радий, що познайомився зі мною. Життя набуло глибшого змісту.
Так ми почали жити разом. Мій колишній чоловік навіть не зателефонував мені, щоб запитати, де я ділася.
Я була щаслива. Усе таки треба вірити, що життя можна налагодити, якщо щось для цього робити.
