Ми з Борисом в шлюбі доволі давно і всі ці роки ми прожили в домі чоловіка з його мамою. Квартира була доволі простора, тож нам і нашій донечці місця було достатньо.
Звичайно, нікому не хотілося б жити із свекрухою, та я прекрасно розуміла, що вибору у мене немає. Зарплата у чоловіка була високою для прожиття, але відкласти на власне житло було нереально. Я ж ще була в декреті. Та навіть якби й вийшла на роботу, то моя мізерна зарплатня нічим би нам не допомогла.
Валентина Михайлівна була непоганою жінкою, та ви самі розумієте, що різниця поколінь дає про себе знати. Та і двом господиням важко вжитися в одному помешканні. Тож часто між нами були сварки або навіть й скандали.
Та від такого спільного прожиття можна було знайти в плюси. Якщо мені потрібно було кудись вийти, то завжди було на кого залишити дитину. Та робила я так не часто, не хотілося користуватися її допомогою надмірно.
А от причин посперечатися у нас було безліч. Самі розумієте: то посуд не вимитий вчасно, то підлога брудна, то продукти з’їли не ті, що треба.
Мені було інколи дуже образливо вислуховувати такого типу безглузді зауваження. Хотілося просто зібрати речі і втекти куди подалі. Та от тікати не було куди.
І якось я запропонувала свекрусі завести окреме «господарство», тобто ми собі купимо інший холодильник і будемо самі спостерігати за харчуванням, чистотою посуду і порядком, а Валентина Михайлівна вже про себе потурбується. Так і помиримось.
Та, звичайно ж, вона була проти такого поділу. Сказала, що не гоже ось так вчиняти. З нас навіть люди сміятися будуть:
– Це що, виходить, я буду собі борщ варити в одній каструлі, а ти збоку стоятимеш і варитимеш такий самий борщ у другій? Та і як ви збираєтесь маленькій дитині пояснити, що щось їй можна брати, а щось – зась, бо це не з її холодильника?
Так і закінчилась ця розмова, а претензії зі сторони свекрухи продовжилась. Вона щиро вважала, що має право в своїй квартирі робити зауваження, кому захоче.
З іншого боку мені подобалося, коли Валентина Михайлівна ходила на закупи. Такого стратега в тій справі ще треба пошукати. Вона живе тут доволі давно, знає всіх і все. На базарі кращі місця з якісним товаром і низькими цінами були завжди відчиненими для неї. Та і в магазинах вона була як риба в воді. Знала, коли, де і що краще взяти. Ось така економістка.
Мені ж коли щось потрібно було, то просто ішла до найближчого магазину і купувала все. Просто не було часу, витримки і бажання кататися по всьому місту. Тому зараз я усвідомила, що таке роздільне господарство не було б вигідним для нас.
Валентина Михайлівна взагалі каже, що спільні обіди, вечері зближують сім’ю, та я поки помічаю тільки негативні наслідки. Вчора я навіть запропонувала коханому переїхати в орендоване житло, та він сказав, що це буде нелогічно. І за матір’ю потрібно доглядати, і кошти економити. Тому я не знаю, як бути далі.
