Я не пам’ятаю свого батька. Він покинув нас з мамою коли мені було лише два роки. Мені було дуже сумно спостерігати за дітьми, в яких є батько. Я вірив, що в один момент він повернеться до нас з мамою та пояснить свою відсутність. Був впевнений, що у нього на це є якась вагома причина. Наприклад він міг бути моряком далекого плавання чи геологом, який поїхав в далеке відрядження для того, щоб зробити вагомий внесок в розвиток людства.
Мама нічого мені не розповідала про мого батька та тому моя уява малювала такі картини. Проте я дорослішав та зрозумів, що батько не повернеться та вагомої причини того, що він не поруч, немає. В цьому світі я можу розраховувати лише на маму. Коли я закінчив школу, то поїхав навчатися в інше місто.
Наші родичі жили в тому місті, де я навчався, тож надали мені кімнату у своєму домі. Я вчився 5 років в університеті, потім знайшов роботу та познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Марія була моєю колегою та я довго приховував свої почуття, адже заводити службові романи не в моїх правилах.
Згодом ми одружилися та Марія пішла в декрет. Моя мама вийшла заміж за нашого сусіда та він переїхав до неї у квартиру.
Ми жили з батьками Марії, а після народження дитини вони допомогли нам матеріально та ми купили будинок за містом. Про такий будинок можна було лише мріяти: шикарний садок, подвір’я акуратно засіяне травою. Поруч проживали заможні сусіди та в кожного будинку була система відеоспостереження.
Спочатку ми раділи, а потім з’ясувалося, що будинок з подвір’ям та садом потребують постійного догляду. Нам з Марією не було коли цим всім займатися. Я зранку до вечора на роботі, а Марія займається дитиною. Наймати персонал нам було не по кишені, адже в сім’ї працював лише я.
У нас був ще один будиночок на подвір’ї та Марія запропонувала сказати моїй мамі, щоб вона зі своїм чоловіком переїхали до нас. Свою квартиру в місті мама може продати, гроші вкласти на депозит та жити на відсотки від нього. Крім того, вона могла б нам допомагати з дитиною та по господарству, а її новий чоловік дядько Віталій міг би допомагати нам з садом.
Мама попросила час, щоб подумати, а потім озвучила своє рішення:
– Ні, синку, ми звикли жити одні. Я так розумію, що ви кличете нас до себе з метою отримання допомоги за те, що ми будемо безплатно жити у вас. Хочете, щоб я доглядала за дитиною та домом, а на Віталія хочете скинути фізичну роботу, чи не так?
– Що ти, мамо! Я просто хочу, щоб ти жила ближче до нас.
– Чим далі живуть родичі, тим більша до них любов. Що ж ти батьків Марії не кличеш до вас жити?
– Бо у них є житло.
– Так і я не безхатько.
Мені стало образливо, що мама відмовилася від моєї пропозиції.
Тепер я навіть не знаю як розв’язати питання з персоналом. Для того, щоб знайти людину яка б доглядала за дитиною, домом та подвір’ям, потрібно мати можливість оплачувати її послуги. А якби мама погодилася на мою пропозицію, то я зекономив би гроші. Не розумію її. Вона ж завжди мені допомагала та жила для мене. Що раптом змінилося? Це, напевно, її новий чоловік так на неї впливає.
Мама поводить себе егоїстично, бо думає лише про себе.
