Після народження першої дитини ми вирішили, що нашу доньку ми з дружиною будемо виховувати самі без допомоги бабусь та дідусів.
Після виписки у нас вдома були батьки чоловіка. Вони по черзі носили на руках нашу донечку та говорили, що будуть часто приходити та допомагати нам з Марійкою. Тоді ми ввічливо та тактовно пояснили їм, що ми до них звернемося у разі чого. Вони засмутилися та заперечувати нам не стали.
Через декілька днів до нас в гості приїхали мої батьки та ситуація повторилася, тільки цього разу я не змогла сказати батькам, що ми не потребуємо їх допомоги. Це ж мої батьки. Чоловік промовчав.
Через декілька років нас виписали додому уже з синочком. На виписці до нас підійшли батьки чоловіка та привітали з народженням сина, а чоловік відразу сказав, що ми будемо раді їх допомозі.
Тоді я у нього запитала чому він так зробив, на що отримала відповідь, що йому дуже соромно перед батьками за той випадок з донькою коли вони хотіли допомогти. І якщо моїм батькам допомагати можна, то і його батькам теж. А якщо я проти їх допомоги, то мої батьки теж хай не допомагають.
Я зрозуміла наскільки він був засмучений моїм вчинком та після цього випадку я стала більше прислухатися до нього та завжди завжди запитувати його думку.
З моїми батьками та батьками чоловіка ми домовились наступним чином, що вони сидять по черзі з онуком та приходять на вихідних. Їм радість і ми з чоловіком можемо кудись сходити відпочити.
