Батьки чоловіка подарували нам дачу у дуже мальовничому селищі. Самі вони живуть у місті, як і ми з Павлом. А дачу вони собі збудували ще багато років тому, їздили туди, щоб якусь городину вирощувати та й просто відпочивати від міської метушні.
Свекруха розповідала, що в неї завжди бракувало часу, щоб зайнятися цим будиночком. Тому, коли ми з чоловіком сказали батькам, що хочемо купити собі невелику ділянку в селі, під забудову, або вже готову хатинку з подвір’ям, тато не дав нам цього зробити. Сказав, мовляв, нащо нам щось шукати, якщо така хатина вже є. Вони подарували нам ключі від своєї дачі.
І я, і Павло були дуже раді такому дарунку, адже в нас було багато планів стосовно цього. Ми хотіли зробити собі місце, куди б могли приїздити всією сім’єю відпочивати, або кликати друзів на шашлик. Де б діти могли гратися з нашим членом сім’ї собакою Лордом. Бо у квартирних умовах це не завжди виходить. Тому ми щиро зраділи, що тепер у нас з’явилася своя хата в селі.
Одразу взялися за капітальний ремонт і прибирання усієї території. Батьки чоловіка давно туди не приїздили, усе заросло травою і виглядало дуже занедбано. Я їх теж розумію, вони обоє ще працюють на роботі, вже старші люди, коли їм цим всім займатися.
Павло помаленьку робив косметичний ремонт, провів гарячу воду до хати. Я зайнялася подвір’я. Поділила собі город, де що хочу вирощувати, де буде альтанка, де гойдалка. За кілька місяців ми перетворили цю хатинку на справжню лялечку! Я сама не очікувала такий результат.
Я такий квітник собі зробила! Неможливо було намилуватися. Деревця молоденькі посадила по периметру. Я ледь не кожного дня їздила туди, щоб помилуватися нашою роботою.
Але одного разу приїхала й застала там свекруху, яка ходила по подвір’ю й все розглядала. По її виразу обличчя я помітила, що вона чимось була невдоволена, але, коли я її запитала, в чому річ, вона мені нічого не відповіла. Сказала, що приїхала подивитися, як ми тут облаштувалися.
На вихідних ми з чоловіком уже разом поїхали на дачу і я знову застала там свекруху. Але на цей раз вона поралася в землі. Або іншими словами — нищила мій квітник. Коли я підбігла до неї з криками, мовляв, що ж ви робите, навіщо квіти викидаєте, мама Таня мені відповіла, що я все неправильно зробила, на цьому місці має бути не квітник, а грядка з огірками. А на тому місці, де я огірки посадила, там буде добре рости картопля наступного року. А потім додала з такою усмішкою, нащо мені здався цей квітник, хіба місце займає.
Я була така спантеличена, що й не мала, чого сказати. Чоловік теж стояв з виряченими очима, а потім запитав маму, чому вона не порадилася зі мною, чому сама тишком приїхала і наводить тут порядок.
А я й справді! Як це називається? Вони з батьком віддали нам ключі, сказали, робіть собі там, що хочете. Ось ми й зробили. То чому свекруха приїхала сюди після стількох років і почала наводити свій порядок? Треба було робити це раніше. Або взагалі не віддавати нам цю дачу!
Тепер мій квітник перед хатою зруйнований, а я стільки грошей туди вклала. Адже кожна квітка, що там цвіла, була куплена за гроші! А скільки сил я на цю справу віддала, я вже мовчу… А свекруха за один день все це зруйнувала! Це була моя радість, те, що приносило мені задоволення і милувало око. Вона не мала права чіпати мого квітника!
