Максим сидів на дитячій табуретцы в передпокої і тихо плакав. Чоловік сорока семи років, майже два метри зросту, косий сажень в плечах, ледве примостився на маленькому стільчику, пускаючи носом бульки, плакав. Він був схожий на гору, яку безжалісний час перетворив на купу стертих каменів.
У цей мокрий, грудневий понеділок для Максима сталося все, що перетворило його серце в понівечену ганчірочку. Йому здавалося, що він став таким старим-старим, що далі тільки смерть.
Близько шостої ранку подзвонили і повідомили, що мама впала в кому, хоча за ці два дні після операції їй ставало начебто краще. Поки Максим їхав в лікарню, головний бухгалтер його фірми приголомшила повідомленням, що всі рахунки арештовані податковою. Уже в лікарні надійшло повідомлення від експедитора: «Вантаж затримала наша митниця, щось неправильно в супровідних деклараціях. Терміново приїжджайте!» Контрольним пострілом в голову став дзвінок від самої коханої жінки на світі – дружини.
– Максим, я знаю, що дуже винна перед тобою, але я більше тебе не люблю. Уже півроку намагаюся тобі про це сказати, але якось не вистачало духу на визнання. Більше тягнути неможливо. Скоро ти б і сам про все дізнався, краще від мене.
– А як же наша дитина?
– Вона не твоя. Вибач.
Чоловік їхав з лікарні в податкову, розібратися з ситуацією, але ця розмова остаточно вибила його з рівноваги. Він міг стоїчно витримати будь-які робочі колотнечі, навіть хворобу матерів не вибила його з сідла, але зрада рідної людини зламала Максима. У його голові запанував хаос. На нього одночасно навалилися пекуча лють і тупа розгубленість, і навіть нудотна жага помсти. Максим прямо посередині дороги різко розвернув машину, добре, що водій позаду вчасно зреагував і відвернув вліво, а на зустрічній просто не було машин.
Чоловік здригнувся від оглушливого скрипу вхідних дверей. Виявляється, занурений в свої переживання, він не зачинив, і тепер вони повільно відкривалася. Максим напружився, приготувався до зустрічі. У передпокій зайшов звичайний кіт, правда, дуже мокрий і брудний.
– Ти хто? – здивувався Максим.
Кіт підійшов до нього і раптом стрибнув на коліна, поклав лапи на плечі і втупився своїми бурштиновими очима прямо в очі чоловікові. Так вони просиділи хвилини три. Потім кіт стрибнув, підійшов до дверей і оглянувся на чоловіка. Максим, чомусь відразу зрозумів, що треба йти за ним. Тварина привело його в під’їзд сусіднього будинку. Там в темряві, під низькою сходами, хтось попискував. Максим включив ліхтарик на телефоні. На картонці лежала біла кішка, а поруч повзали на черевцях ще мокрі, закривавлені котяткі.
– Які ж ви малюсінькі, – посміхнувся Максим.
Придивившись, він зрозумів, що кішка мертва, видно пологи стали для неї смертельними.
– Ось, чому ти прийшов до мене. Але я навіть не знаю, що з такими крихтами робити. Гаразд, будемо думати.
Максим зняв в’язану шапку, постелив в неї носовичок і уклав кошенят.
– Пішли, папаша. Тут біля цирку, є ветерінарка. Нехай розкажуть мені, що робити з твоїми нащадками.
Лікар обмив кошенят і показав, як годувати їх за допомогою піпетки. Весь цей час кіт сидів на стільці й уважно стежив за всіма діями над його дітьми. Потім вони всі разом пішли додому.
Максим поклав кошенят в коробку на м’яку подушечку.
Кот переніс купання героїчно, тихесенько підвивав, голосно чхав від води, кігті ходили ходуном, то назовні, то ховалися в подушечки лап. І ось натертий рушником він струснувся і перетворився в пухнасте, вогненно-руде створіння.
– Так, ти красень. Як же будемо величати тебе?
Максим із задоволенням розглядав кота.
– Мурчик, Рудий, Котофей, Сімба, – перераховував він відомі йому котячі клички.
– Щось все не те. Може, Фелікс?
Макс згадав мультик про кота, якого дуже любив в дитинстві. Кіт перестав облизуватися, глянув на нього і посміхнувся.
– Тобі теж подобається. Тоді так і повирішуємо. Відтепер ти – Фелікс. Все, тепер спати завтра багато мерзенних справ мені треба розрулити.
Чоловік уже засипав, коли пролунало гучне шелестіння. Фелікс, упершись головою в коробку з кошенятами, тягнув її в спальню до Максима. Діловито прилаштував в кутку навпроти ліжка, застрибнув у коробку, подивився на Макса і ліг навколо малюків.
Поки тиждень Максима не було вдома, бухгалтерка, доглядала за тваринами. Повернувся він з відвойованим у митників вантажем, відбувся малою кров’ю. Настала черга рахунків. Тут він, в принципі, швидко вирішив питання. Виявилося, що інспектор помилився однією цифрою в ідентифікаційний код підприємства, і арешт ліг на рахунку Максима.
У лікарні у мами Макс іноді навіть ночував, поки її вивели з коми і перевели в звичайну палату. А потім одужання стало нарощувати темпи, лікарі пророкували виписку до Новорічних свят.
Що стосується сімейних справ, Максим намагався не думати про дружину, пустив все на самоплив, як буде, так і буде. Надто вже це було для нього болюче. Десь до кінця січня наступного року до його адвоката прийшло повідомлення про шлюборозлучне засідання. Дружина ні на що не претендувала, в принципі їй нічого і не належало. Тому розвели їх швидко, в присутності тільки адвокатів по обидва боки.
Минуло три місяці, як Фелікс з кошенятами оселилися в квартирі, вірніше стали рівноправними господарями житлоплощі. Ніщо не відбувалося тут без кота. Він, як справжня домоправительниця, все контролював, у всьому брав участь, без його схвалення ніщо не траплялося.
– Пора імена малюкам давати. Вони вже великі і все ще безіменні, – якось увечері вирішив Максим, погладжуючи всіх чотирьох.
Фелікс з розумним виглядом сів поруч і стали гадати на пару. Дві години Макс перераховував котячі клички, слава Богу, є гугл в допомогу, а кіт схвалював або гидливо кривився. В результаті кошенят назвали: Гарфілд, такого ж рудого, як татусь, Кеша – білого з рудим плямою між вух і Мотя – кошеня дивного сірого кольору, абсолютно не схожого на батьків.
– Слухай, Фелікс, але ж я тільки зараз зрозумів, що це ти допоміг виплутатися з усіх неприємностей, які звалилися на мене тоді в грудні. Мене точно б розірвало від безвиході, якби не твоя поява.
Максим ніжно дивився на кота, його очі блищали від накату сліз. Фелікс, що лежав у нього на колінах, підвівся і, як в той вечір поклав лапи йому на плечі, великі, бурштинові очі уважно дивилися прямо в очі чоловікові. Так вони сиділи хвилини три. Потім кіт лизнув Макса в ніс і посміхнувся.
– Гаразд, гаразд, я теж тебе дуже люблю, – прошепотів Максим, витираючи сльози.
