Народилася я звичайною дівчинкою, назвали Лідою. У мене все було як у дітей, лише я цього не пам’ятаю. В п’ять років на вулиці на мене напав сусідський собака. Це, мабуть, я не забуду ніколи. Коли мене виписали з лікарні, зняли бинти, із дзеркала на мене дивилася некрасива дівчинка. Я добре пам’ятаю як я боялася підійти до дзеркала, я не хотіла на себе дивитися. Майже щоранку прокидалася й надіялася, що за ніч він зник. Проте він був. Мама мене втішала, що колись я стану красивою і я їй вірила.
Про те, щоб мені зробити якусь корекцію того шраму не могло бути й мови. Мама сама виховувала трьох дітей. Крім мене ще були двоє старших братів. Та ще й старший брат розлучився з дружиною, і вона йому залишила однорічного сина Вовчика. Тож мама розривалася між роботою на фермі, мною та онуком. Пам’ятаю як вона часто сиділа плакала, що в неї вже не має сили. Старші Діма і Сергій хоч і пішли працювати та часто навіть в дома не ночували. Або приходили на підпитку. Тож я намагалася не турбувати маму своїм шрамом.
Коли почалася школа – почалися мої кошмарні дні. З мене постійно глузували, придумували різні прізвиська. Часто після школи я плакала аж до вечора. Мама мене завжди втішала, говорила, що з часом шкіра на обличчі вирівняється. І я вірила, бо була мала.
Та час минав, а я залишалася такою ж не красивою Лідкою-людоїдкою. Найважче було в підлітковому віці. Діти жорстокі, вони не розуміли як мені важко. Коли мої однокласниці вже зустрічалися з хлопцями я тихенько сиділа в дома. Мама говорила, що і я знайду того хто мене покохає. Та вже я не вірила її словам. Ситуація змінилася коли я закінчила школу. До нас приїхала з далеку рідня мого батька. Хоч він покинув маму й ніколи з нами не спілкувався. Та все ж проговорився своїм рідним, що колись покинув вагітною мою маму і вони нас розшукали. Вони довго просили вибачення перед моєю мамою та мною. Питали, що можуть зробити, щоб нам допомогти й мама сказала, що мені потрібна пластична операція. І вони погодилися.
З того часу минуло понад десять років. У мене хороший люблячий чоловік, прекрасна донька. Я нарешті щаслива. І хоч дуже змінилася зовні, та в середині все та ж вразлива дівчинка, що досі боїться критики.
