Після весілля ми з Катею купили квартиру. Ну, як сказати, купили?! Купив я. Та, як відомо, після одруження не можна ділити щось на своє і не своє. Тепер у нас із коханою спільне майно.
Загалом квартира наша була в новобудові, тому потрібно було вкластися в ремонт. На повний ремонт у мене вже не вистачало, тому батьки Каті ласкаво погодилися допомогти із кухнею і одною спальнею.
Не встигли ми переїхати в нове житло, як сталася страшна трагедія: моя дружина потрапила в аварію і після кількох днів в реанімації все ж не змогла поборотися за своє життя. Ми всі були в траурі. Тому я не очікував, що вже через тиждень на порозі мого дому з’являться батьки покійної дружини з такими питаннями. Вони прямо вимагали, щоб я віддав їм гроші за половину квартири, оскільки тепер житиму тут сам. А вони також вкладалися.
Я навіть не знав, що сказати на таку нахабність. А вони продовжували погрожувати мені судом. Не можу повірити своїм вухам. А як же внучка? Про неї вони не хочуть подумати? Вона тепер і без мами, так ще й хочуть відібрати у неї гроші на прожиття.
Такий важкий час для всіх нас, а «люблячі батьки» думають зовсім не про те, що потрібно. До цього дня я був впевнений, що вони будуть допомагати мені із вихованням доньки. Ми об’єднаємось і попри велике горе зможемо разом виростити чудову леді. Та тепер бачу, що підтримки мені очікувати не варто. Більше того, вони будуть тільки вставляти мені палки в колеса.
Я чомусь впевнений, що ніякий суд не присудить їм щось. Та все ж хотілося б достукатися до них не в суді, а чисто по-людськи. Невже вони готові за якісь квадратні метри чи гроші назавжди відмовитися від внучки? Здавалося, наша маленька принцеса навпаки мала би стати для них найбагатшим спадком.
Всі мої рідні переконують, що не варто перейматися цією ситуацією. Краще пустити все на самоплив. Якщо подадуть до суду, то отримають по заслугам, а якщо ні, то значитиме, що одумалися. Та я не хотів ось так залишати цю справу.
Адже це бабуся і дідусь моєї дитини. Я хочу, щоб вони поводили себе гідно і подавали їй хороший приклад. Пощастило, що брат Каті адекватна людина і намагається донести старим, що ця затія жахлива.
Та, здається, суду таки бути!
