Сталось так, що я змогла вступити на бюджетну форму навчання в столичному ВНЗ. Це було неймовірним щастям для мене, адже Київ — місто можливостей. Тому, навіть попри те, що з грошима в нашій сім’ї не все так добре, батьки переконали мене не думати про це і хати на навчання.
Перша проблема постала дуже швидко. Гуртожиток. Я не з тих людей, які можуть вчитись поряд з гучними людьми. А в гуртожитках по іншому і не буває. Тому довелось шукати квартиру.
От тільки ще я знайду доступну квартиру в Києві? Коли побачила ціни на оренду, то серце в п’яти побігдо. Це ж де я такі кошти маю взяти. Але одного разу мені трапилось оголошення, в якому йшлось про те, що самотня бабуся здає в оренду кімнату в своїй трикімнатній квартирі. Мені вистачало лише окремої кімнати, головне щоб тихо було. Та й ціна приємна.
Подруги розповідали, що не варто в таких жіночок орендувати кімнату, бо вони ж вже у поважному віці. А в цей час деякі люди стають дуже прискіпливими та дратівливими. Можуть забороняти навіть в душ ходити довго, тарілок торкатись, чи щось в спільних кімнатах робити.
Я дуже хвилювалась через це, але все ж вирішила піти жити до цієї бабусі. Квартира не нова, з старим ремонтом, але дуже чиста і затишна. Бабуся мила і привітна. А розмовою сказала, що здає кімнату, бо комуналку з пенсії важко платити вже. Тому невеликий підробіток не завадить.
Мене охопила неймовірна радість, адже всі страхи і уявлення про власницю квартири не справдились. Так ми з Ольгою Петрівною стали жити разом. Мені виділили полицю в холодильнику та шафку на кухні. Там я складала всі свої продукти та запаси.
Проте, коли я подивилась в холодильник, то побачила, що в бабусі дуже багато всього там є. Фрукти, овочі, молочні продукти, м’ясо і риба, ковбаси. В коморі ж стояв мішок картоплі, морква, цибуля та буряк. А в полицях багато круп і макарон. Мене це дуже здивувало, адже бабуся жалілась на маленьку пенсію. А тут такий достаток.
Коли ми вечеряли, я наважилась запитати в неї про це. Думала, вона розізлиться на мене, але ні. Ольга Петрівна ніжно усміхнулась та почала розповідати, як це так в неї вийшло.
Виявляється, що Ольга Петрівна завжди була дуже ощадливою людиною. Завжди шукала якісь акції в магазинах, а якщо були знижки, то купувала деякі продукти, як от крупи і макарони, із запасом. Овочі і фрукти колись вирощувала на дачі, але тепер тої дачі немає, тому просто ходить на ринок та шукає недорогі фрукти і овочі сезонні. Рибу купує недорогу, як от хек чи тілапію. Зелень та овочі нарізає та заморожує, щоб ще й зимою було що поїсти. Ну і як без консервації. Єдине, що вона купувала не про запас — хліб, молоко та кисломолочний сир з сметаною.
Я була вражена такою навчикою. Це ж як треба уважно до грошей ставитись, щоб на маленьку пенсію могти так добре харчуватись. Мені теж хотілось так вміти, тому я попросила Ольгу Петрівна мене навчити цієї майстерності. А жінка з радістю про все розповіла та показала в місті дешеві магазини та ринки. Я щаслива, о потрапила жити до цієї бабусі.
