Я ж тебе попереджала куди гроші подів, туди й іди вечеряти! І снідати, до речі, так само! різко кинула дружина, сідаючи у крісло з клубочком у руках.
Олю! Ти дома? гукнув чоловік, зачиняючи за собою двері.
На кухні, відповіла Оксана, не відриваючись від каструлі.
Сьогодні вона повернулася раніше й поспішала приготувати щось смачне.
Василь скинув куртку, вмив руки і зайшов до кухні.
А чому не радієш? спитав він.
Цікаво, а чим саме я маю радіти? здивувалася Оксана.
А я по дорозі зустрів Наталку з твого відділу. Каже, вам сьогодні квартальну премію виплатили. Добру.
Виплатили. А тобі від цього яке діло?
Яке діло? Я ж тобі вчора казав: мати дзвонила, просила за Олесею іпотеку доплатити. Ти сказала, що грошей нема. А тепер є! Давай їй тисячу гривень перекажемо?
На яку таку подяку? підняла брови Оксана.
Не прикидайся, ти ж знаєш, як їй важко. Зараз подзвоню мамі, скажу, що гроші буде. Василь потягнувся за телефоном.
Стояти! Ану спинись! Хто тобі сказав, що я збираюся платити за твою сестру? різко зупинила його дружина.
Та чого ж не допомогти, коли є можливість?
По-перше, гроші не «є», а я їх заробила. Три місяці без вихідних, без сну! Ти думаєш, я це все робила, щоб Олесі в кишеню покласти?
Та ж у неї діти!
У мене теж є дитина. Катя наша донька. Якщо ти ще не забув, вона навчається у Львові і живе в гуртожитку. Я їй щомісяця гроші посилаю. А ти за останній рік хоч раз допоміг?
Ти ж їй посилаєш
А їй, може, було б приємно отримати від батька тисячу на нову куртку? А твоя сестра, перш ніж брати іпотеку, мала подумати, чи тягне її.
Але ж банк схвалив!
Так, банк розумні люди. Вони порахували, що їй вистачить. А якщо не вистачає значить, вона їх витрачає не на те! На салони, на кафе, а не на кредит. То нехай тепер сама й викручується!
Ввечері Василь почув, як Оксана дзвонила матері й казала, що переказала їй пять тисяч.
Отак от: для Олесі нема, а для матері будь ласка? обурився він.
Так, Василю. У мами зубний протез зламався, йти до лікаря. А пенсія в неї маленька. До того ж, це моя мати, а Олеся мені чужа.
Вона ж моя рідна сестра!
Саме так: твоя, а не моя. То й претензії до мене які?
Ну добре, я отримаю зарплату і сам їй перекажу.
Перекажи. Тільки спершу скинь, як завжди, пять тисяч на господарські витрати.
Оксан, може, менше?
Можеш і менше. Тоді вечерятимете хліб із чаєм. А ще можна не платити за світло та не купувати мило.
Ну не можна якось економити?
Пробуй. Якщо вийде навчиш мене.
Розмова закінчилася. Але Василь упевнився, що Оксана не виконає погрози, і майже всю зарплату віддав сестрі.
Помилився.
Наступного дня, повернувшись з роботи, він не знайшов на кухні нічого, крім порожнього холодильника.
Оксан, а де вечеря?
Подивись у холодильнику.
Він відчинив дверцята пусто. Лише пляшка кетчупу й два вялені яблука.
Тут нічого немає.
Дивно. А що мало бути? Ти щось туди клав? холодно спитала вона. Бо знаєш, щоб щось взяти, спершу треба щось покласти.
Та годі, я голодний.
Бачу. Але ж я попереджала: куди гроші подів, туди й іди вечеряти.
Василеві довелося йти до мами.
А наступного дня свекруха, Наталя Іванівна, прийшла «виховувати» невістку.
Вислухавши довжелезну промову, Оксана спокійно сказала:
Даремно витрачали сили. Я й так знаю, що погана дружина. Може, Василь до вас переїде?
Що за дурниці! Одружилась живи з чоловіком!
Точно. Тільки я погана, а квартира хороша, і зарплата вчасно. Але ділитися з вами не збираюся.
Так ви вирішили сина обідрати? Ну то й годуйте його самі. І знайте: сосиски він не їсть, курку теж не любить. На вечерю котлети з картоплею. І білизну йому самі перепрате.
Оксано, ти з глузду зїхала? Ви ж якось жили раніше!
Жили. Поки ви в наше життя не втрутилися. Олесю з Іваном розлучили, тепер за нас взялися?
Що за брехня? Хто кого розлучив?
Хто? Ви! Шептали на вухо: «Іван нікчемний, грошей мало, квартира тісна». Дістали його він і пішов. А Олеся лишилася з дітьми та кредитом. Задоволені?
Тепер вам нудно і ви нас чіпляєте. Але я не Іван. Не буду терпіти. Бе
