«Я життя прожив, усе щастя та нещастя пізнав. Змилостивися наді мною. Не повинні батьки ховати своїх дітей» – шепотів одне й те ж саме перед іконами, але не зумів врятувати життя Оленці

В будинку Степана Григоровича зібралося багато людей. Кожен підходив до колишнього директора школи та висловлював щирі слова співчуття. Статний чоловік уже поважного віку міцно тиснув руки та кивав на знак подяки, поглядаючи в далекий кут кімнати, де на стільці вмостилася його єдина онучка, Настя.

Дівчинці було лише 9 років, хоч більшість речей вона уже розуміла й стійко переживала втрату матері, Степан Григорович досі не міг змиритися, що життя таке несправедливе. Він дуже добре пам’ятав той день, коли його донька, Оленка, повідомила страшну новину про свою хворобу.

Чоловік він був невіруючий, але після того став ходити до церкви. Він молив у Господа, щоб зберіг життя його дитині, а натомість забрав його. «Я життя прожив, усе щастя та нещастя пізнав. Змилостивися наді мною. Не повинні батьки ховати своїх дітей» – шепотів одне й те ж саме перед іконами, але не зумів врятувати життя Оленці.

Старі баби, які керували сьогоднішньою процесією неодноразово казали йому, що так воно мало бути й треба триматися заради Насті. Настуня його єдина радість та опора. Якби не вона, так би й пішов слідом за дочкою. Треба жити, просто треба далі якось жити…

***

Настя забігла у квартиру з широкою посмішкою на обличчі. Дівчині не терпілося поділитися своєю радістю з дідусем. Вона хоче аби він перший дізнався й сказав, що пишається нею.

-Дідусю, дідусю, ти де? – бігала між кімнатами в пошуках свого старенького. – Ось де ти! А у мене гарні новини – здала на найвищий бал! Останній іспит, тепер можна й відсвяткувати.

Степан Григорович відірвався від газети, повільно підвівся й підійшов до онучки, щоб обійняти й чмокнути в щоку.

-А я й не сумнівався. Ти у мене велика молодчинка! Така ж красуня та розумниця, як твоя мати – на обличчі старого з’явилася сумна посмішка. – У мене є дещо для тебе. Спеціально беріг – поволі дідусь почовгав до старенького серванта. Дістав дерев’яну шкатулку, а звідти маленьку коробочку. – Ну ж бо, відкрий!

Дівчина заглянула всередину й побачила красивий золотий хрестик з биркою. Новесенький.

-Дідусю, він же напевно дорогий. Навіщо ти витрачався? – журила онука старого.

-Носи й знай, якщо раптом мене не стане, я все одно наглядатиму за тобою.

-А куди це ти зібрався? Невже хочеш ще раз одружитися? – пожартувала Настя й помітила зніяковіння на обличчі дідуся.

-Куди мені? Це у тебе все життя попереду…

Насті не подобалося, що дідусь заговорив про такі речі. Та й схуд він останнім часом, їсти не хоче, апетиту немає. В основному спить або читає книгу. Перестав зустрічатися зі своїми знайомими й до них в гості ніхто не заходить.

-Може ми з тобою з понеділка поїдемо до лікаря на обстеження? Не подумай нічого поганого, але я хвилююся за тебе. Мені буде спокійніше, якщо ми все ж перевіримося. Ти не проти?

-Що ти, золотко, аби ти була спокійна.

До понеділка Степан Григорович не дожив. Пішов тихо уві сні в ніч із суботи на неділю. Настя важко переживала втрату. Не стало її опори, немає більше до кого пригорнутися, з ким поговорити. Останні два дні живе наче в туманні. Прокидається, виконує якісь рутинні справи, машинально заходить в кімнату дідуся, щоб привітатися й зайвий раз переконується, що його більше немає. Очі висохли, сліз немає, а на серці така туга, хоч вовком вий.

Все своє майно дідусь залишив їй, а в додачу листа. У ньому він просив онучку не тужити за ним й пам’ятати, що життя швидкоплинне, тож не варто витрачати його на речі, які не приносять їй радості та людей, які не викликають посмішки на її гарному обличчі.

Кожного разу, коли Настя хотіла відчути, що дідусь поряд, вона бралася рукою за хрестик, який він їй подарував й дійсно вірила, що Степан Григорович наглядає за нею своїми пильними та добрими батьківськими очима.

Оцініть статтю
Дюшес
«Я життя прожив, усе щастя та нещастя пізнав. Змилостивися наді мною. Не повинні батьки ховати своїх дітей» – шепотів одне й те ж саме перед іконами, але не зумів врятувати життя Оленці