Знаєте, бувають такі люди, що потрібно їм в житті трохи екстриму, неймовірних відчуттів, aзapтy. Останнє весь час було разом з моїм чоловіком. Відколи я його знаю.
Але це мене ніколи особливо сильно не тривожило, бо ж той ніколи не влазив ні в які борги, не виносив з будинку нічого. Це були завжди невинні ставки між хлопцями, коли ті збиралися дивитись черговий футбольний матч.
Що в цьому такого? Він не програвав не знати які суми, та й заробляв пристойно, то чому б не дати йому можливість проводити час із задоволенням, навіть якщо воно когось бентежить трохи, правда ж?
От і я так думала. До одного моменту, коли його захоплення перейшло межу.
Вирішили ми сім’єю відпочити трішки в Карпатах. Тому поїхали на невеличкий сімейний гірський курорт.
Син був у захваті від гір, від кількості високих дерев і взагалі природи. Ну це ж чотирирічна дитина, що тут скажеш.
Ми частенько проводили час біля басейну, але так як чоловік не дуже любить купатись, він більше проводив часом із сином поки я плавала, або ж на території відпочинкового комплексу.
Все було добре до тих пір, поки мій коханий не знайшов собі заняття до душі. Ага, пов’язане із азартом. А потім став все пізніше повертатися в наш номер. Казав, що в нього все під контролем, просто знайшов хорошого суперника, але одного разу прийшов сам не свій. Коли я запитала що сталося, той відповів, що все добре. Але в словах його я правди майже не розгледіла.
Наближався день від’їзду. І буквально за півтори доби до нашого повернення додому, до мене з сином підійшов чоловік. Красивий, статний мужчина.
-Доброго дня! Ви пані Лариса? – запитав той.
-Так, я. – Відповіла йому я, не підозрюючи нічого. – Ви щось хотіли?
-Мене звуть Артур. – Представився вже не незнайомець та продовжив. – Не знаю навіть, як вам це м’якіше сказати. Можливо чоловік ваш вам ще і не казав, але так сталося, що він вас мені в карти програв.
-Що?! – очманіла я. Програв у карти?! Мене?! Я що, якась річ йому чи що?! Як він взагалі посмів?! Його азарт цього разу зайшов занадто далеко.
Я схопила на руки сина та вже готувалася тікати, але Артур продовжив:
-Не хвилюйтесь. Я не збираюсь користуватись цим. Тим більше ви не річ, яку можна програти чи отримати в якості нагороди. Ви в першу чергу людина.
-Ну… Мене це трохи заспокоїло, що ви чесна людина, але…
-Але ваш чоловік покидьок, що програв дружину в карти, так? Я подумав, що добре, що він програв вас саме мені, бо хтось інший міг би не бути адекватним і богзна що б зробив. Але ви подумайте, чи потрібні вам відносини з таким чоловіком. – Сказав новий благородний знайомий.
-Дякую вам, що ви розповіли, а не просто забули про цей випадок і пішли, бо ж я б й надалі жила з таким дурнем.
-Ви якщо що звертайтесь. Ось мій номер. – І Артур дав мені свою візитку. – Дзвоніть як щось.
Одразу після повернення додому я влаштувала чоловіку скандал. Страшний скандал. Він виправдовувався, що то була випадковість, просив пробачити, бо ж нічого страшного не сталося. Але я стояла на своєму та пішла від нього.
Чесно? Жити стало легше. Ніхто не вказував що і як я маю робити, дивитись, слухати і їсти. Виявилось, що тепер на дитину в мене часу більше, хоча я й на роботі.
А з Артуром ми почали тісно спілкуватись. Роззнайомилися та, можна сказати, стали майже парою. До речі з моїм сином він поладнав краще, ніж його рідний батько.
