Я часто чую історії про людей, які не поступаються місцем, коли їдуть у поїзді в плацкартному чи купейному вагоні та навіть не могла подумати, що сама опинюся в подібній ситуації.
По роботі мені часто доводиться їздити у відрядження, зручніше всього мені їхати поїздом. Туди, куди я їду легше всього дістатися поїздом, власного транспорту у мене поки немає, та й дорога неблизька і я завжди беру місце знизу.
Цього разу я теж взяла поличку знизу, зайшла у своє купе, розклала речі та згодом в моє купе заселилася сім’я. Жінка просила помінятися з нею, адже у неї була верхня полиця, а вона з малою дитиною повинна на ній їхати, незручно. Запевняла мене, що взяла квиток в останній момент, оскільки ця поїздка запланована не була. Я не дуже хотіла це робити та все ж погодилась, але з умовою, що свої речі, залишені під нижньою полицею я не буду забирати звідти.
Я зібралася до вбиральні, а коли повернулася, то мої речі уже були зверху, а сім’я поводила себе так, ніби нічого не відбулося. Це мене неабияк розлютило, адже я по-людськи попросила, допомогла, а вони навіть в такій дрібниці поводилися негарно стосовно мене.
Не довго думаючи я покликала провідника, який пояснив їм, що вони вчинили неправильно та вони повернули мені моє місце та я поскладала свої речі туди, де вони були. Через декілька зупинок вони вийшли та я продовжила їхати у своєму купе на своєму місці.
До купе зайшли вже інші пасажири: чоловік з дружиною та дідусь. У дідуся виявилася верхня поличка та мене знову попросили помінятися. Я знову зробила помилку помінявшись місцями. Знову просила не переставляти мої речі та знову моє прохання залишилося невиконаним.
Яке ж було здивування провідника, коли я знову до нього прийшла. Ми обоє сміялися з цієї ситуації.
От і допомагай після цього людям.
