Багато років тому я вmpamилa доньку. Моя дорога Яринка зниkла. Тоді їй було всього сімнадцять років. Я шукала як могла, але результатів не було. А поліція(точніше міліція на той час) нічого не змогла зробити. Тим більше, що сталось це все тоді, коли мобільні телефони були далеко не такими поширеними. В нашій родині їх тоді й не було зовсім.
Чесно кажучи я вже думала, що 3бoжeвoлiю. Мало волосся на собі не pвaлa, коли у відділку в черговий раз казали, що не можуть знайти мою Яриночку. Та й постаршала я, певно, років на десять.
З тих пір пройшло майже двадцять років. за цей час я вже встигла змінити місце проживання. Ми з подругою переїхали до Тернопільщини.
І якось, проходячи по ринку, одна жінка почула нашу розмову, про мою зниклу доньку. Вона порадила сходити до однієї місцевої жінки, яка справді може допомогти. Багатьом допомогла, навіть коли багато років проходило людей знаходила.
Я вирішила, що гірше від цього точно не буде, а тому ми з подругою відправились до тої жінки. Звісно, заплатила я їй не так багато, як я собі передбачала спочатку, але все одно трохи вдарило по гаманцю(хоч я і влаштувалась на роботу одразу по приїзду, але все ж).
Погадала мені та ворожка і сказала, що не так далеко вже й моя донька. В сусідній області, на Хмельниччині. Вказала село. Я їй подякувала та й поїхала в те село із фотографією доньки. Попитала людей, а вони сказали, що знають таку й відвели до їхньої хати.
Моїй радості не було меж. Я нарешті знайшла доньку, яку думала, що втратила назавжди. Вона впізнала мене, коли та вийшла з дому на голос сусідки, яка її кликала. Я почала сильно плакати й мало свідомість не втратила.
Виявилось, що її забрав наш сусід, який закохався в мою доньку. Чому ж все це він зробив, наче викр ав? Боявся того, що я не дам добро на їх шлюб. Але найцікавіше те, що думку Ярини він не дізнався. А вона його й не любила взагалі. Звісно ж її не цікавив старший на двадцять років від неї чоловік. Але той чогось вирішив, що може викр _асти людину за своєю примхою.
Яринка розповіла, що не любила спершу свого викр адача, а потім з’явились почуття. А згодом ще й діти. Двоє чарівних бешкетників. Оленка і Стасик. Я одразу зрозуміла, що це неправильне кохання й що в моєї рідненької донечки скоріш за все Стокгольмський синдром.
Я одразу написала заяву на цього чоловіка і його заарештували, а Яринку з дітьми забрала до себе. І наче нарешті ми возз’єдналися як родина, але вона тугу тужить кожного дня біля вікна за тим покидьком.
Ось така от дивна історія кохання в моєї доньки, яку я шукала двадцять років.
