Я знайшла твою доньку на вулиці
Степан повертався з роботи, коли задзвонив телефон. Він ледь глянув на екран — дзвонила мама.
— Сину, де ти? — голос Ганни Степанівни був таким радісним, що чоловік навіть здивувався.
— Їду з роботи, мам. Щось трапилося?
— Приїжджай. Ми тебе тут чекаємо, — весело відповіла вона.
— Ми? Хто ми? — не зрозумів Степан.
— Приїжджай — сам побачиш.
— Зараз буду, — коротко сказав він і завершив дзвінок.
Через двадцять хвилин він увійшов у квартиру матері, відчинив двері у вітальню — і завмер. На дивані сиділа його мама… а на її колінах його донька Олена.
— Марічко, я сьогодні зустрів маму, — почав він увечері, підходячи до дружини.
— І що?
— Вона питала, чи може прийти на день народження Лени…
— Ні, — різко відповіла Марія, навіть не обертаючись.
— Послухай, може, вже пора пробачити її? Два роки минуло…
— Для тебе — минуло. Для мене — пройшло лише два роки, і я пам’ятаю кожен день! Те, що вона зробила, я ніколи не забуду.
— Марічко, вона сумує за онукою. Вона вибачилась… Живемо один раз. Нехай прийде.
— Ні! — очі дружини спалахнули. — Я не хочу її бачити!
— А я хочу! Це моя мати, до речі! І якщо чесно, тоді ви обидві були неправі. Чому страждає лише вона?
— Значить, це я винна? Гаразд. Нехай приходить. А ми з Леною поїдемо. Святкуйте вдвох!
— Маріє, не смій так робити! Я за себе не ручаюсь!
— Ще як посмію! — кинула вона і вийшла з кімнати.
Раніше Марії всі заздрили. Чоловік — гарний і успішний, квартира — одразу після весілля. А свекруха… здавалося, золота жінка. Марія на роботі хвалилася:
— Уявляєте, Ольга Миколаївна наполягла, щоб Степан купив мені шубу. Сказала: «На зупинці мерзнеш!» Ось це турбота!
— Вона нам продуктів целыми сумками приносить. Сама дивиться, чого не вистачає, і замовляє!
— На день народження — останній айфон! Сказала: «Вже давно тобі треба оновитись». Мрія, а не свекруха!
Коли Марія завагітніла, свекруха ніби стала богинею. Записувала до найкращих лікарів, приносила найсмачніші фрукти, теплі речі, вітаміни.
Але лише народилася Лена — все змінилося.
Свекруха приходила щодня. Купала, годувала, контролювала.
— У тебе мало молока. Бо ти не стараєшся!
— Я стараюсь! — ледь не плачучи, відповідала Марія.
— Так-так! Соня ти. Ось і дрімаєш на ходу!
Степан просив матір приходити рідше. Вона образилася. Почалися дзвінки по сто разів на день:
— Як Лена? Що їла? Як спала?
— Не забудь провітрити. Але не заморозь!
— Пюре як зробила? Без грудочок?
Марія почала тихо ненавидіти цю турботу. Її не слухали, не поважали. У ній бачили лише обслуговувальний персонал для онуки.
Одного разу, після чергової лекції про гречку, Марія не витримала:
— Залишіть мене в спокої!
— Та я й не збиралася йти! — різко відповіла свекруха. — Мені байдуже на тебе. Мені важлива Лена! І я буду тебе контролювати, хочеш ти цього чи ні!
Через годину Марія пішла гуляти з донькою. Проходячи повз аптеку, згадала, що треба купити перекис. Коляску зафіксувала біля входу, забігла на хвилину… І коли вийшла — коляски не було.
Світ обірвався.
Крики, сльози, натовп, поліція… Степан примчався через півгодини.
А потім — дзвінок від матері:
— Сину, де ти?
— Мамо? — він ледь дихав.
— Я Лену знайшла. Вона сама стояла! Як ти взагалі можеш довіряти дитину Марії?!
— Я їду! — коротко сказав він.
— Соня, не плач. Усе добре. Лена у мене.
— У твоєї матері?! — Марія зблідла. — Вона… вона це влаштувала?
— Так.
Вони поїхали. Скандал був жахливим. Свекруха виправдовувалася:
— Я хотіла навчити. Щоб знала, як не можна поводитися з дитиною!
— Навчити?! — Степан був у шаленстві. — А якби ми в поліцію подали? Ти розумієш, що ти зробила?!
— Мені все одно! Я хотіла якнайкраще!
— А вийшло, як завжди.
Марія стояла з холодним обличчям:
— Я не пробачу. Не смійте дзвонити. Не підходьте до нас. Для Лени бабусі не існує.
Так і живуть. Свекруха більше не приходить. Дзвонити не може — номер заблоковано. Марія, побачивши її на вулиці, забирає доньку в інший бік.
А Лені скоро три. Бабуся для неї — чужа жінка.
