Ох, важкі будні в офісі. Деколи думаю, що краще б десь на будівництві працював. Може не так сильно голова б боліла. Але як є.
Я підійшов до зупинки та став очікувати на маршрутку. Очікування з болючою головою та болем в спині від довгого сидіння не давали мені спокійно дочекатись громадського транспорту. Додайте до цього мою значну вагу, яку сміливо можна назвати зайвою і зрозумієте, що я не перебільшую, кажучи що це важко.
В моїй голові до того ж ще й крутилось, що треба би ще й супермаркет застрибнути, бо в холодильнику порожньо. А після робочого дня їсти хочеться страшно.
Ледве залізши в і без того набиту маршрутку, в мене в голові продовжували крутитись думки про те, що треба сходити в магазин та який я голодний. Я бачив незадоволені погляди інших пасажирів, які явно злились на мене, що я займаю більше простору та змушую їх почуватись некомфортно.
Ось і моя зупинка. А біля неї супермаркет. Зручно, бо не треба далеко йти до магазину. І будинок також неподалік. Я сходив та купив все необхідне. Вже навіть придумав, що приготую.
По приходу додому я зрозумів, що в мене в кишені є якій б папірчик. Я подумав, що то певно чек з магазину, але потім згадав, що чек я кинув до пакету.
Витягнув, глянув, а там клаптик паперу, на якому написане жіноче ім’я, номер телефону та повідомлення: “Подзвони! Повір, враження будуть незабутніми і ти ні про що не пошкодуєш!”.
Я був дуже схвильованим. Невже мною зацікавилась якась жінка? Мною? Я бачив себе в дзеркало. До мене ніколи не підходили, щоб познайомитись. Я не міг повірити, що це відбувається зі мною.
Хутко набрав номер з листка та став очікувати відповідь. Після довгих та інтригуючих гудків на тому кінці таки підняли слухавку. Ніжний, приємний жіночий голос привітно мовив:
– Вітаю вас. Це центр боротьби із зайвою вагою!
Я одразу ж поклав слухавку. Так мене ще ніхто не обдурював. От то вже. Дали таку надію і так жорстоко її обірвали, Проте, коли я посидів та подумав, то зрозумів, що це, можливо, знак. Потрібно щось змінювати в своєму житті.
