З Максимом ми жили по сусідству. Були однолітками, ходили до одного класу. Подружилися у старшій школі та стали найкращими друзями. Макс був популярним серед дівчат. Високий, підтягнутий, симпатичний з прекрасними зеленими очима. Кожна дівчина мріяла з ним зустрічатися.
Своєю красою друг відверто користувався. Міняв дівчат, як рукавички. Кожного вечора гуляв з новою обраницею й з блискавичною швидкістю з ними розлучався. Про всі свої любовні пригоди розповідав мені. Інколи просто сил не вистачало слухати про тих бідолашних, які щиро надіялися, що запали в душу Максиму.
За всі роки нашої дружби я жодного разу не почула, що він дійсно у когось закохався. Здавалося, його серце кам’яне та не піддається всесильним чарам любові. Тому коли ми подорослішали й уже настав час задуматися про сім’ю, Макс шокував мене своєю пропозицією: «Катю, мені з тобою добре. Ти розумієш мене, як ніхто інший, з тобою легко й весело. Одружімося?»
Я так часто мріяла про цю мить, бо ще з дитинства кохала друга. Тому, звичайно, моя відповідь була позитивна. Собі я пообіцяла, що пробачатиму, закриватиму очі на всі зради та походеньки наліво. Лиш би він був мій.
Спочатку ми жили дуже добре. Народили двійко діточок. Максим був прекрасним чоловіком та ще кращим батьком. Але побороти свої «чоловічі» потреби він так й не зміг. Я знала про всіх його коханок та жінок з якими чоловік мені зраджував. Оскільки свідомо пішла на цей шлюб й розуміла, що на мене чекатиме – мовчки терпіла.
Жили ми так вісім довгих років. Поки Максим не затіяв ремонт у нашому домі. Нас з дітьми відправив до батьків, а сам залишився. Обіцяв, що це ненадовго й він швидко впорається та забере нас додому.
З того часу минуло уже пів року. Ремонт у домі давним-давно зроблений, але ми досі живемо окремо. Чоловік же часу даремно не втрачає, ходить то з одною, то з іншою.
Шкода, що я не одразу зрозуміла, що в такий спосіб він покинув нас з дітьми. Можливо, ще не все втрачено й Макс повернеться до нас?
