Я знала, що коли з’являється молодший брат або сестра, то половина уваги батьків переходить до нього. Я це розуміла, але зовсім не чекала того, що про мене забудуть й перестануть взагалі звертати на мене увагу

Народилася я в невеличкому містечку. Все своє дитинство я провела найкращим чином. Була я єдина донька та онучка у родині, тому все найкраще було мені. Навчалася я в найкращий школі міста, ходила на всі можливі додаткові заняття, займалася танцями та малюванням. Все це мені дуже подобалося та можна говорити, що я була найщасливішою дитиною світі.

Так як бабуся з дідусем жили недалеко від моря, тому кожне літо я проводила у них. Ми постійно ходили купатися на море, каталися на кораблі, годували диких качок, та навіть фотографували дельфінів. Все було дуже чудово, як у казці. Мені здається, що про таке дитинство мріє кожна дитина, а я його мала. Але до одного часу.

Якогось дня, коли мені було десять років, прийшла додому мама і сказала веселу звістку. Вона завагітніла. Всі почали вітати мою маму з тим, що стане щасливою ненькою ще для однієї дитини. Я спочатку також радувалася, бо не знала, що мене чекає попереду.

Але коли народився мій братик, вся увага батьків перейшла до нього. Про мене взагалі всі забулися, і таке враження, що вдома у себе я була частиною з меблів: мене ніхто не бачив та не помічав. Мама постійно змушувала мене доглядати за братиком, хоча я цього зовсім не хотіла. Також батьки відмінили всі мої гуртки та перевели з найкращої школи в звичайну, бо кошти необхідно було витрачати на забаганки молодшого брата.

Я знала, що коли з’являється молодший брат або сестра, то половина уваги батьків переходить до нього. Я це розуміла, але зовсім не чекала того, що про мене забудуть й перестануть взагалі звертати на мене увагу. Дякувати Богу, що у мене є бабуся з дідусем, і вони забрали мене жити до себе, а батьки зовсім були не проти цього.

Так що шість років я прожила з бабусею та дідусем. Це були щасливі роки, мене любили, помічали, цікавилися моїм життям. Натомість батьки за ці 6 років зателефонували мені всього декілька разів, що в котрий раз пояснює те, що я їм зовсім не потрібна. Але в один період нашого життя нагрянуло горе: дуже захворів мій дідусь та помер.

Ми дуже сумували з бабусею за нашим дідусем і просто випали життя, особливо моя друга ненька. Вона не змогла пережити втрату коханого чоловіка та й сама злягла, а через деякий час і померла. Я залишилася одна. Дідусь бабусею в заповіті написали, що після смерті цей будинок переходить у спадок мені. І я сама нікуди не хотіла переїжджати з цього будинку адже стільки спогадів дитинства пов’язані з ним.

І ось через майже 7 років з’явилися на порозі мого будинку батьки з братом, але не з гарними намірами. Вони потребували, щоб я переписала половину будинку на свого брата, адже все повинно бути у нас порівну. А я була проти, бо брат за стільки років ні разу не навідався до своїх дідуся і бабусі, а зараз хоче отримати половину мого будинку. І мама моя пообіцяла піти до суду та судитися з рідною донькою, щоб забрати половину будинку яка належить братові по її словам.

А це зовсім не так, тому я буду відстоювати свій будинок до останнього і нікому йому не віддам його, бо це моя пам’ять та все моє життя.

Оцініть статтю
Дюшес
Я знала, що коли з’являється молодший брат або сестра, то половина уваги батьків переходить до нього. Я це розуміла, але зовсім не чекала того, що про мене забудуть й перестануть взагалі звертати на мене увагу
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.