Я вже давно знала, що мій чоловік має коханку. А коли нарешті знайшла ті листування між ним і його «іншою жінкою», не було ні сліз, ні крику. Я лише усміхнулася подумки, бо була директоркою великої консалтингової фірми з офісом у Києві й одразу придумала щось набагато краще за банальний скандал.
Минуло два тижні, і я дала оголошення про пошук особистої асистентки. Вона відгукнулася першою. Її резюме було не надто вражаючим, але на фото була саме та жінка, чиє обличчя я бачила на селфі у телефоні чоловіка.
Того ранку, коли призначено було співбесіду, я вдягла свій найкращий костюм і зібрала волосся. Ввійшла до кабінету.
Це ви щодо вакансії, так? Проходьте, сідайте.
Вона подивилася на мене спокійно, без жодного натяку на впізнавання. Звісно, він їй ніколи не показував моєї фотографії. Справжні дружини для таких чоловіків завжди якісь страшні, наче нікому й не цікаві.
Чому ви хочете працювати саме в нашій компанії? спитала я, погойдуючи ногою.
У вас гарна репутація, тут можна здобути досвід
Можете просто звертатись до мене «пані директорко», перервала я з посмішкою. В нашому колективі всі, майже як родина.
Я взяла її на роботу одразу.
Перші місяці це було справжнє театральне видовище. Слід віддати їй належне виконувала свої обовязки сумлінно. Але найбільшою розкішшю для мене було щоранку бачити цю жінку за кавою, знаючи, що мій чоловік щойно вийшов із дому нічого не підозрюючи.
Ви заміжня? якось обережно спитала вона, поки ми переглядали договір із партнерами з Львова.
Так, і дуже щаслива, відповіла я без натяку на хвилювання. А ти як? Чиєсь там серце вже вразила?
Вона почервоніла.
Все складно. У нього важкий період в житті…
Одружений, сказала я, роблячи вигляд, що дивлюся у вікно. Таке життя
Ні, це не те Він мене дійсно любить, просто…
Не хвилюйся, я не засуджую. Серце підказує своє, що тут поробиш.
Ввечері чоловік питав, як минув мій день на роботі, а я розповідала якісь смішні історії із життя офісу, ненароком згадуючи «мою нову помічницю старанна дівчина». Йому ні разу не спало на думку сумніватися. Зрадливі чоловіки часто бувають довірливі, до наївності.
На шостий місяць роботи я підвищила її.
Ти добре впоралася із завданнями. Пропоную взяти на себе керівництво нашим новим офісом у Варшаві. Це для тебе чудова можливість 80% надбавка до зарплати, житло, трирічний контракт.
В її очах засвітилися вогники.
За кордоном? Але тут же… у мене є кохана людина…
Справжнє кохання відстані не боїться, я легенько торкнулася її плеча. А якщо зламається, то, мабуть, не таке воно й було справжнє. Ой, як це мені знайомо
Того тижня мій чоловік був нестерпний. Розмови по телефону, сварки а я тим часом удавала, що сплю. Нарешті вона полетіла, слізно прощаючись на Жулянах, як розповідав мій водій, що «випадково» тоді був там.
Місяці минали, її робота за кордоном була бездоганною. Відправляла звіти, долала всі труднощі. Мій чоловік зненацька став уважний, навіть надміру турботливий мабуть, почуття провини гризло його душу. Запрошував на вечері, дарував квіти, обіцяв оновити наші обручки на річницю.
Я тільки зітхала.
Рівно через рік після того, як взяла її на роботу, набрала її по відеозвязку.
Нам потрібно поговорити, сказала я.
Вона напружилась.
Ми мусимо розірвати з тобою контракт. У нас реструктуризація, самі розумієш.
Як?! Я ж усім пожертвувала, навіть вона мало не розплакалася.
Знаю. Шкода, що ти полишила того «складного» чоловіка заради цієї посади. До речі ти йому передай вітання, як повернешся у Київ. Хоча, сумніваюся, що він тебе чекатиме. Останнім часом моя половинка зайнята весільними приготуваннями оновлюємо наші обітниці.
Раптово настала тиша та сама, що, напевно, падає у храмі. А тоді на її обличчі промайнули спочатку подив, потім глибокий жах. Вона зрозуміла, хто я.
Виходить ви все знали?
З першого дня. Відступні вже підготувала. Рекомендую витратити ті гривні на гарного психотерапевта. А наступного разу, коли одружений скаже, що дружина його не цінує, поцікався: може, вона керує бюджетом у кілька десятків мільйонів. Бо така жінка розуміє значно більше, ніж здається.
Я завершила розмову.
Того ж вечора чоловік повернувся додому з пляшкою шампанського.
Треба відсвяткувати, мовив радісно. Рік як усе між нами наче стало новим.
Я підняла келих поряд з ним і смакувала шампанським кожну мить.
Я так і не сказала йому нічого. Навіщо руйнувати його крихкий внутрішній спокій? Своє я вже здобула. А він навіть не зрозумів, що справжнє покарання призначалось саме йому.
Скажіть, як вважаєте холодна, обдумана помста краща за вибухову сварку, чи все ж таки варто відразу викласти всю правду?
