Я народилася у великій і дружній сім’ї. Нас було четверо дітей. Батьки нас дуже любили, тому вчили нас всього того, щоб нам допомогло у майбутньому знайти місце у житті.
Коли ми підросли, почали розуміти, як нашим батькам важко з нами. Вони важко працювали, часто недосипали ночами, відмовляли собі у відпочинку, у різних матеріальних речах. Все для того, щоб ми всебічно розвивалися. Ми натомість старанно вчилися. А ще, допомагали батькам по господарству. Хтось мив посуд, хтось чистив картоплю, а я слідкувала за чистотою та порядком.
Наші батьки любили нас, але тримали в дисципліні. Пам’ятаю, моя старша сестра вже закінчила школу, а повинна була повертатися додому не пізніше сьомої години вечора. Це було строго. Зараз я зрозуміла, що батьки намагалися вберегти нас від багатьох проблем дорослого життя. Але, з усім тим, я закохалася у 18 років і завагітніла.
Назар був моїм ровесником і гарним веселим хлопцем. Ми мріяли про спільне майбутнє, планували одружитися. Я, на той час, вчилася на першому курсі дуже престижного вишу. Я довго готувалася до вступу, працювала з репетиторами. А зараз, мабуть, доведеться все покинути.
Коли я зрозуміла, що мовчати вже не вийде, я про все розповіла мамі. Мама вислухала спокійно, але я відчувала, як їй було неприємно це чути. Пізніше мама сказала, що дуже хотіла, щоб я закінчила університет. А ще на наступний день мама сказала, що хотіла для мене іншої долі, але якщо вже так сталося, то так мусить бути. Вона змирилася з усім.
З того часу у мене почалися проблеми. Вагітність проходила важко. Я відчувала, що Назар все більше віддалявся від мене. Його дратували мої постійні проблеми. Коли прийшов час народжувати, ми практично не жили разом. Він дуже змінився. Наша закоханість зникла, ніби нічого й не було.
Я розуміла, що я дуже помилилася. Ще й додалися проблеми з його батьками, які в усьому звинуватили мене. Мої батьки просто спостерігали здалеку, що буде далі. Я часто плакала, бо мене лякало моє майбутнє. Я розуміла, що я залишилася сама, бо не дослухалася до маминих порад. Як я сама буду справлятися з дитиною? Мої батьки дали зрозуміти, що на їхню допомогу не варто очікувати. А вони дотримають слова, бо я зрадила їхні надії.
Мені вже дуже скоро народжувати, а я знову плачу і боюся свого майбутнього. Як мені повернути довіру батьків і заручитися їх підтримкою?
