Нас у батьків було двоє: я і Олег. Мій брат народився на три роки від мене пізніше і, хочу сказати, чомусь протягом всього життя користувався надмірною увагою і опікою зі сторони батьків. Чому? Не знаю.
Навіть тепер, коли нам уже за тридцять, батьки роблять між нами різницю. Олега жаліють, вважають, що йому треба допомогти, підтримати, а я наче не їхня дитина. Хоч усі клопоти по господарству завжди лягають на мене. У випадку, якщо щось, не дай Боже, трапляється, то це треба розгрібати також мені.
Звісно, що мені трохи прикро з того приводу, навіть боляче. Проте до такого віку я вже трохи змирився з такою ситуацією і навіть на такі речі дивлюся з висока, бо сам уже двічі тато.
Якось мені вручили премію на роботі. І нічогеньку суму. Я в нічому не мав потреби. Подумав, чому б не зробити подарунок батькам. Адже вони за все життя жодного разу не побували на відпочинку. Може, хоч тепер на схилі літ хай трохи приділять собі більше уваги. І подарував кругленьку суму батькам на відпочинок.
Збігло майже десять днів. Дзвоню батькам і питаю, як вони чи хороше харчування? А мама раптом заявляє, що вони нікуди не їздили – сидять вдома. Вирішили заощаджені гроші подарувати Олегові. Йому треба було з’їздити на море, бо вже кілька років поспіль не відпочивав. Я мало не луснув від злості. Як вони посміли так розпорядитися моїми грошима? Чи подумали вони про мене? Коли я, зрештою, відпочивав на морях чи санаторіях? Коли?
Однак не став створювати конфлікту. А про себе вирішив, що більше не даватиму грошей батькам. Оскільки для них є тільки один син – Олег, а я наче мішок з грішми і їхній слуга.
Я мовчки вимкнув телефон. Завів мотор свого джипа, посадив сім’ю в салон автомобіля і ми поїхали в Карпати замість села. Мабуть, і мені пора відпочити та приділити більше уваги собі та своїй сім’ї. Може, тоді й мене більше любитимуть і цінуватимуть.
