Лиш у 25 я дізналася, що мене виховували не рідні батьки. А до того я росла, як і всі діти. Мене любили і приділяли багато уваги. Я відвідувала бальні танці. Їздила з батьками на море. Багато читала. Добре вчилася. Мала багато друзів, які часто бували в мене вдома. Одним словом, насолоджувалася життям.
Правда, дуже хотіла мати рідного братика або сестричку, але батьки чомусь мені не хотіли їх подарувати. Пам’ятаю, що навіть зверталася до святого Миколая з таким проханням. Проте так і залишилася одною в сім’ї.
Після закінчення школи хотіла вступити в медичне училище. Саме в цей рік ми чомусь переїхали в інше місто. На щастя, там також був медичний заклад, де я і здобула відповідну освіту. Потім пішла працювати в місцеву лікарню.
Одного разу до нас привезли хлопця, що втрапив у ДТП на мотоциклі. У мої обов’язки входило робити йому перев’язки. Так ми познайомилися ближче. А потім почали зустрічатися. За рік ми одружилися.
Ми жили окремо від батьків. Незабаром у нас народився синочок. Батьки часто провідували нашу сім’ю, допомагали, чим могли. Запропонували зробити повне обстеження дитини. Вони це зроблять самі, без нашої участі.
Мене цей факт трохи здивував і підштовхнув до пошуку документів. Так я дізналася, що моя кровна мама п0ме рла від ниркової недостатності, коли мені було всього лиш 9 місяців. Тому вони так хвилювалися за внука.
Цей факт мене дуже розчулив і водночас ще більше зблизив з моїми батьками. Адже впродовж всього часу я й гадки не мала, що мене оточили увагою і любов’ю кровно чужі люди, які стали для мене найдорожчими.
Від батьків також дізналася, що в тому місті, з якого ми з’їхали, живе моя старша сестра. Я маю намір найближчим часом її розшукати і запросити до себе в гості.
Правда, трохи мені прикро за те, що батьки не розкрили цієї таємниці одразу. Я б раніше відшукала свою сестру. А ставлення до моїх батьків все-одно б не змінилося.
