За свої роки я доволі багато добився в житті. Спочатку старався, щоб забезпечити собі гідне життя, а зараз маю змогу жити «на широку ногу» і ні в чому собі не відмовляти. Так я звик, що потрібно покладатися лише на себе і досягати омріяного самостійно.
Як тільки у мене з’явилися гроші, то на шляху стали траплятися лише ті жінки, яким потрібна була від мене вигода. Важко було знайти ту саму єдину, яка б залишилася зі мною на все життя і в радості, і в горі.
Плачевно й закінчилася ситуація із моєю першою дружиною. Жаль, що я пізно зрозумів її цілі і жагу до грошей. Ніякої любові, ніжності, підтримки я не отримував. Тож жити разом уже було нестерпно.
Нині я також отримую багато уваги зі сторони протилежної статі. Здається, ні одна особливої уваги не приділяє моїм статкам, дорогому автомобілю, бізнесу. Та я вирішив провести один цікавий дослід, який знайшов на просторах Інтернету.
Якось я познайомився з одною жінкою років тридцяти. Одного разу вона запропонувала мені піти на побачення. Тому саме тоді мені й прийшла в голову ідея провести свій експеримент.
Спочатку я приїхав до місця призначення міською маршруткою, вдягнув звичайні джинси і просту футболку. Хотілося вдати вигляд середньостатистичного чолов’яги, що живе від зарплатні до зарплатні.
Місцем призначення була одна із автобусних зупинок. Адже далі було на меті піти прогулятися вечірнім Києвом. Та от з погодою не пощастило. Був сильний вітер і моросив дощ. Тож під час прогулянки ми змерзли і Софія сама запропонувала мені піти у найближчу кав’ярню погрітися.
Я ж відповів, що не маю великої кількості грошей і ми не зможемо гарно повечеряти. Моїх фінансів вистачить лише на якусь їжу швидкого приготування в місцевих забігайлівках. Та супутниця сказала, що мені не варто переживати, вона заплатить за обох, якщо вже склалася така ситуація. Так і було.
Повечеряли ми доволі нескромно. Довелося віддати близько 800 гривень. Мені було страшенно незручно і дивно. Такої ролі мені ще не траплялося грати, та не хотілося на цьому зупинятися, не довівши справу до кінця.
Після цього ми попрощалися і мали роз’їзхатися по домах. Соня викликала собі таксі, а я вдав, що чекаю маршрутку, а потім теж викликав таксі. Досить з мене на сьогодні цих потрясінь.
Та після цього вечора я точно знав, що ця жінка більше не захоче мене знати.
Та як тільки я дібрався додому, на екрані смартфону загорілося повідомлення. Це була вона. Подякувала за гарний вечір і миле спілкування. Тоді мені стало не зрозуміло ще більше. Тому я прямо запитав, чи бува не приховує вона від мене щось. Чи справді їй потрібне спілкування зі мною. На що вона відповіла мені, що не звертає увагу на фінанси, їх важливе спілкування, взаєморозуміння. А забезпечити вона сама себе може. І не лише себе.
Уявили б ви, як мені було приємно читати ці слова. Невже я нарешті знайшов те, що так довго шукав? З того часу я більше не захотіти приховувати своє справжнє становище і скоро запросив Софію у дорогий ресторан, де відкрив свою невеличку таємницю і сам за все заплатив.
Я щиро вірю, що наші теплі зустрічі скоро переростуть у вічне і вірне кохання.
