Сашко народився не таким як інші діти. Таких як він називають «сонячні діти». З дитинства батьки водили його до спеціального дитячого садочка, який організували мами з такими ж особливими дітками. Місцева влада допомогла їм з приміщенням та інколи закривали очі на борги за комунальні платежі, а інколи навіть й щось дарували. Для мам такий садочок був просто порятунком. Вони самі по черзі залишалися з дітьми, тож інші могли піти на роботу, або ж зайнятися своїми справами. А головне, що вони не були самі. В колі людей з такими проблемами як й в них вони могли спокійно виговоритися та знайти справжню підтримку.
Сашко полюбляв ходити до цього садочка. Він був активною дитиною. Завжди щось робив, допомагав навіть коли його не просили, а особливо полюбляв знайомства з новими людьми, хоч й не одноразово натикався у своєму життя на людську жорстокість, особливі від інших дітей. Але здавалося, що це його особливо не засмучувало.
Одна з організаторів цього садочка знайшла креативний та цікавий спосіб, щоб підробити для своїх потреб трошки грошей. Звісно ж місто допомагало та було навіть декілька спонсорів, проте завжди чогось не вистачало. Отож вона й запропонувала батькам продавати на благодійному аукціоні дитячі картини. Й дітям забава, й гроші зайві можуть з’явитися.
Справа на диво пішла швидко. За юними художниками робота не заржавіла. Щодня вони всі в фарбі творили свої нові шедеври, а вже ввечері їхні роботи можна було побачити в інтернеті. Звісно ж, що для звичайних людей це була звичайна мазанина й більшість купували картини, щоб допомогти діткам та батькам. Проте дуже скоро стало помітно, що саме роботи Сашка мають попит. Місцева художня школа навіть влаштувала йому справжню виставку та вручила диплом художника. А завдяки місцевим активістам він потрапив у тренди. А вже тоді його картини почали купувати благодійники за кілька тисяч гривень за штуку. Хлопець не міг натішитися, що його роботи потрібні людям.
