Як же боляче…
Марійка розмовляла по телефону, коли в кабінет заглянув Петро. Оксана, скосила очі на Марійку, даючи зрозуміти, що телефонна розмова важлива і що їм не до нього. Голова Петра зникла за зачиненими дверима.
Минут через десять Марійка закінчила розмову і поклала мобільний.
— А до тебе Петро заходив, — сказала Оксана.
— Чому до мене? Може, до тебе? — спалахнула Марійка.
— Я заміжня. Хіба ти не помічаєш, як він на тебе дивиться?
— Як? — Марійка підняла голову над монітором.
— Зацікавлено, — кокетливо відповіла Оксана.
Звісно, Марійка помічала. У неї ж є очі. Так, симпатичний, саме той тип чоловіка, який їй подобається. Якби не різниця у віці…
Роботи було так багато, що Марійка відмовилася йти з Оксаною на обід. У кабінет зайшов Петро і поставив на стіл чашку кави.
— Відволікся. Багато роботи? — запитав він.
— Так, як завжди, — Марійка вдячно посміхнулася йому і ковтнула гарячої кави.
— Може, ввечері сходимо в кіно?
— Вибач, у мене маленька донька. — Марійка знову відпила кави, не дивлячись на Петра.
— Я знаю. Можеш у мами залишити її на вечір?
Марійка підняла очі на Петра. Нарешті зробив перший крок, а то все грав у “гляделки”. Симпатичний, усміхнений. Якби він був на кілька років старший, Марійка не вагалася б і давно відповіла на його знаки уваги.
Вона виглядала набагато молодшою за свій вік, але все одно не настільки, щоб різниця з Петром не була помітною. Після болючого розлучення з чоловіком Марійка кілька років не дивилася на чоловіків. Обережничала, боялася нових помилок й розчарувань. Час, як відомо, лікує, притупляє біль і обережність. Марійка відчувала, що готова до нових стосунків. Але не з Петром же?
— Ну що, він заходив? — запитала Оксана, коли повернулася з обіду.
— Хто? — Марійка зробила вигляд, що не розуміє, про кого йдеться.
— Чого ти тікаєш від нього? Нормальний хлопець. Якби я не була заміжньою…
— Не неси дурниць, — обірвала Марійка Оксану. — Страшно сказати, наскільки я старша за нього.
— Та й що? Ти не виглядаєш на свій вік. А спілкування з чоловіками йде на користь будь-якій жінці, а вже самотній і тим більше. Я ж бачу, він тобі теж подобається. Коли він з’являється, у тебе очі запалають, на щоках рум’янець, і ти частіше посміхаєшся. Скажеш, я не права?
Марійка не відповіла.
— Ти вже кілька років сама. Сама казала, що час, що готова до нових стосунків. Послухай мого поради, поки ти чекаєш чоловіка за віком, Петра прибере до рук якась красуня. Відповідай йому взаємністю. Хоч для здоров’я, хоч для настрою.
Марійка мовчала. А що, Оксана права. Може, справді, сходити з ним у кіно?
Марійка подзвонила і домовилася з мамою, після роботи відвезла до неї Даринку. Фільм закінчиться пізно, щоб не турбувати донечку вночі, вона забере її вранці, перед садочком. Мама примружила очі й уважно подивилася на Марійку, але нічого не сказала.
Вечір пройшов чудово. Марійка давно не була в кіно, не кажучи вже про концерти та інші розваги. Закінчився він у ліжку. В принципі, вона була до цього готова. А чого тягнути? Вона вільна, він теж. Для здоров’я, так для здоров’я.
— Ну? Як минув вечір? — запитала наступного дня Оксана. — Не роби вигляд, що не розумієш, про що я. Ти просто сяєш.
Марійка не відповіла. Дала зрозуміти, що не збирається обговорювати особисте. Але довго тримати таємницю не вийшло. Петро заходив до кабінету, кидав на Марійку багатообіцяючі погляди, від яких у неї серце починало битися частіше, а думки вилітали з голови. Оксана, звісно, помічала ці погляди, відводила очі й усміхалася з розумінням.
А роман набирав обертів. Вони бачилися щодня. У неї. Петро жив з мамою. Спочатку він приходив до Марійки, коли Даринка вже спала, а йшов до того, як дівчинка прокидалася. Іногда затримувався. Втім, дівчинка не питала, чому вранці на кухні сидить мамин знайомий і п’є каву. Їй навіть подобалося, коли він приходив. При ньому мама не підвищувала на неї голосу, коли Даринка повільно збиралася.
Коли Марійка вийшла заміж, чоловік часто заводив розмову, що поки їм вистачає його квартири, але коли з’являться діти, треба продати обидві й купити одну більшу. Але Марійка спротивлялася. Її подарував їй батько незадовго до смерті. Так, маленька, але хто знає, як повернеться життя. Ось і виявилося, що квартира знадобилася.
З появою в її житті Петра, Марійка сама почала думати про квартиру більшу. Донька росте, багато чого розуміє. Але справа в тому, що Марійка після розлучення купила вживану машину і ще не розрахувалася з кредитом.
— Ти не думала про іпотеку? — якось запитав Петро.
— Думала, але я ще заМарійка глянула на нього і усміхнулася, розуміючи, що тепер у її житті нарешті з’явився справжній чоловік.
