Сашку Олена зустріла на третьому курсі університету. Це була дивне знайомство, але сподобались вони один одному майже відразу. Річ у тім, що вони навчаються в театральному і під час знайомства ставили сценку Ромео і Джульєта. Олена була Джульєтою, а Сашко грав Ромео. Так і зав’язалася їхня дружба, яка згодом переросла в щось більше. Сашко був хорошим хлопцем, дуже уважним до дівчини. Завжди дарував їй квіти. Олена була щасливою, їй здавалося, що вона знає цього чорнявого хлопчину все своє життя. На свято Олена вирішила познайомити Сашка з батьками. Вони разом були вже понад рік, батьки давно просили познайомити їх з обранцем своєї доньки. Ось вони за руку заходять до батьків на свято, Сашко тримає в руках букет для мами. Але як тільки вони переступили поріг квартири мама Олени наче статуя застигла, а потім викрикнула: «Сину, невже це ти!?» – мама кинулася до Сашка й обняла його розплакавшись. Молоді люди стояли не рухаючись нічого не розуміючи….
З Миколою вони зустрілися на вечірці у друзів. Микола був красивим чорнявим парубком. Люба відразу його помітила. Вечір набував яскравих фарб і люба вирішила взяти все у своїх руки, підійшла до цього красеня і запросила на танець. Так і почалося їхнє спільне майбутнє. Вони були ще геть молодими, Любі на той момент було лише 17, а Миколові 19. Він приїжджав на канікули до бабусі в село. Сам він з батьками жив в Білорусії, а на літо приїжджав до маминих батьків. Це було чудове літо з коханим. Але літо закінчилося і Миколові потрібно було повертатися. Вони попрощалися і пообіцяли списуватися. А Микола обіцяв приїхати на осінні канікули. Але ніхто так і не приїхав, хлопець написав, що він готується до вступних екзаменів і немає можливості приїхати. Через три місяці після їхньої останньої зустрічі, Люба дізналася, що вагітна. Вона надіялася, що Микола порадується, приїде до неї та покличе заміж, але хлопець навіть не відписав. Батьки Люби були дуже строгими, дівчина боялася їхньої реакції.
Люба народила, але їй сказали, що дитина народилася мертвою. Дівчина довго не могла прийти в себе. Але батьки всяко її підтримували. Вона вступила до університету, закінчила з червоним дипломом. Знайшла гарну роботу. Батьки купили квартиру в місті. Люба довго не могла завести нові відносини. Вона просто боялася повторення. Івана вона зустріла коли їй було 31. Вони були вже дорослими людьми. Іван працював інженером на фірмі в яку вона влаштувалася і в нього була донька. Жінка покинула його з малою дитиною на руках. Так і почалося їхнє спільне життя. Вона любила доньку Івана, як рідну. Своїх дітей Люба більше не могла мати. Тоді й проснулася совість в батьків і вони розповіли, що тоді вони віддали її маленького сина батькам Миколи, вони погодилися забрати та виховати його. Їхня старша донька не могла мати дітей, тому з радістю погодилася виховати дитину як свою. Батьки вибачалися, говорили, що зробили це заради неї, щоб в неї було майбутнє. Вони не хотіли, щоб вона ростила сина сама одна і зламала собі цим життя. Люба не змогла побачити батькам, з того часу вона їх не бачила. Але знайти та довідатися адресу сестри Микола вона не змогла. Оскільки бабуся Миколи вже давно померла і ніхто більше не приїжджав в село.
Люба дивилася в рідні очі й не могла повірити в особисте щастя. Перед нею стояв її синочок. Вона це знала, відчувала серцем. Як же він був схожим на тодішнього Миколу, викопаний молодий Микола. Наче вона повернулася в минуле 20 років назад. Молоді люди стояли й не розуміли, що відбувається. «Сину, ти повернувся до мене!» – сльози так і котилися по щоках. «Мамо, що з тобою? Це мій хлопець Сашко. Що ти говориш?» – Олена ніколи не бачила маму такою, дівчина просто не розуміла, що тут відбувається. Хлопець стояв і також нічого не розумів. «Вибачте, але ви мене з кимось сплутали. Мою маму звати Ірина» – хлопець не знав як себе поводити та що з тією жінкою не, так.
В той вечір все змінилося. Люба розповіла свою історію. І попросила дати контакти батьків Сашка, щоб вона змогла зв’язатися з ними й поговорити. Сашко не вірив своїм вухам. Але його не могло не дивувати схожість з тією жінкою. Олена ж сиділа мовчки та не знала, як себе поводити, вона планувала майбутнє з цим хлопцем, вона його кохала. Але тепер виходить, що він для неї брат, хоча і не рідний. Всі її мрії та плани розпалися в один вечір. Як тепер бути? Що робити? Невже все це правда? Невже Сашко дійсно син для мами? Якщо це так, то що буде з ними?
З того вечора пройшло три місяці. Люба зв’язалася з рідними Сашка і вияснила все. Це дійсно був її син. Ірина розповіла, що дійсно забрала сина Люби та виховувала наче рідного. Микола так і не признав свого сина і виїхав в Америку і більше не приїжджав. Вони більше не спілкуються. Сашко не міг повірити в те, що в нього тепер дві мами. Одна рідна – яку він практично не знав і одна – не рідна, яка виховувала його все своє життя.
Люба не могла намилуватися красою своєї доньки та сина, який повернувся до неї через стільки часу. Це був чудовий день – день весілля двох дітей, яких вона так сильно любить. Красуня донька і красень син. Вони були дуже красивою парою. Люба тепер знала, що її серце спокійне. І життя складеться геть по іншому.
