До нас в гості приходила сусідська дівчинка. Вона стукала в наші двері пізно ввечері. Ми не могли відмовити дитині, хоча думали, що її візити запізні.
Я знала маму цієї дитини. Вона жила на другому кінці села. Жінка проста. Не надто розумна, не надто гарна, але порядна. У всякому разі, я так думала.
Якось ця жінка пригналася до нас посеред ночі. Її донька заснула в нас, а ми й не помітили. Дівчата гралися в дитячій кімнаті. Ми дивилися в себе телевізор. Не помітили, як дівчинка заснула поряд з нашою донькою. Мама витягла її заспану з ліжка, аби як вдягла і побігла додому. Нам нічого не сказала.
Дівчинка не приходила впродовж тижня. Скоро ми знову почули стук в двері. Прийшла та дівчинка. Вона принесла дві ляльки. Прохала покликати дочку пограти з нею.
Вже пізно. – Сказав мій чоловік. – Сара лягла спати. Ти теж йди додому відпочивати.
Дівчинка похнюпила носа, але покірно покинула наше подвір*я. Вранці, близько п*ятої ранку, до нас знову прибігла та жінка.
Припиніть заманювати мою доньку до себе! Де вона?! Я її знову вдома не застала! – Кричала вона.
Чоловік ще очі не встиг продерти. Він розумів половину сказаного.
Пані, ви чого кричите з самого ранку?
Де моя дочка?!
Не має в нас вашої дитини. – Втрутилася я. – Ми відправили її додому.
Як це немає?! Не брешіть! Додому вона не прийшла! Значить, знову у вас спить! – Репетувала жінка.
Я була впевнена на всі сто відсотків, що дитини в нас немає. Про всяк випадок, обійшла всі кімнати в домі.
Є вона?
Немає. Ми ж вам казали.
Жінка почервоніла. Вона важко дихала. Здавалося, ще секунду і вона лусне.
Ви загубили мою дитину! – Закричала жінка так гучно, що в мене заклало в вухах.
Таке хамство мій чоловік не став терпіти.
Ви самі загубили свою дитину! Чого вона вештається сама по хатах вночі? Де ви були в цей момент? Чим таким важливим зайняті?
Ах ти!.. Ти!.. – Жінка хотіла щось сказати, але вчасно стримала себе. – Я подам на вас до суду! Залучу поліцію! Вас покарають! Ви загубили мою доньку!
Сварка тривала ще близько хвилини. Чоловік втратив терпець остаточно. Він закрив двері прямо перед її носом.
Мамо, хто це приходив? – Стурбовано запитала донька.
Вона стояла в проході своєї кімнати, обіймаючи ведмедика.
Я заспокоїла дитину. Попросила більше не спілкуватися з тією дівчинкою. Донька охоче погодилася і розповіла мені дещо цікаве. В дві години ночі, коли ми міцно спали, дівчинка повернула. Вона постукала в вікно доньки. Прохала її вийти погуляти. Звісно, моя донька відмовилася. Навіть мала дитина зрозуміла, що вештатися на самоті, вночі, не нормально.
Дівчинку швидко знайшли. Вона спала в сусідки. Чому дівчинка вільно ходить по вулиці без нагляду матері, мені не відомо. Ясно одне, з тією сім*ює ми більше ніколи спілкуватися не будемо.
