Оленка живе з дідусем. Скільки себе пам’ятає, крім дідуся поруч не було нікого. В школу йшли також удвох. Дідусь зі своєї пенсії купував онуці одяг та всі приладдя, що потрібно в школу. Деякі речі віддавали сусіди, щоб Оленка була вдягнена як усі школярі. Та як дідусь не старався, онука виділялася серед своїх однокласників поношеною сукнею, рюкзаком, який дістався їй від Валери, хлопчика з сусіднього під’їзду.
Вже через деякий час, над Оленкою сміялися всім класом. Рома, який живе неподалік від Оленки розповів школярам, що дівчинка живе бідно з дідусем. Що вона позбирається біля смітника. Оленка з плачами кидалася на кривдника, говорила, що то неправда, чим ще більше дратувала його і весь клас сміявся з її намагання довести, що то все неправда.
Скільки вчилася в школі, весь час організатором насмішок був Рома. Вона його обходила іншою дорогою, не чіпала, але все одно хлопчик не відставав від неї. Дідусь говорив, щоб не звертала уваги, а вчилася добре, в житті навчання знадобитися. А Рома їй нічого не зробить. Головне, щоб мета в Оленки була.
Одного разу, коли дівчинка йшла зі школи, побачила, що біля лавочки лежить якийсь бідно одягнений чоловік. Оленка пришвидшила ходу, серце стукотіло відчуваючи біду. Коли підійшла, побачила, що то її дідусь. На той час дівчинка вчилася в четвертому класі. В дитячому будинку Оленка почувалася погано. Не могла призвичаїтися до дітей, які поводилися дуже негарно.
Через пів року Оленку викликали до директора. Виявляється її забере до себе далека родичка. Познайомилися вони тут же і дівчинка з надією чекала, коли по неї прийде тьотя Валя.
Непросте дитинство назавжди закарбувалося в пам’яті Олени Вікторівни. Наразі вона вчителька молодших класів. Коли між її підопічними трапляється дівчинка чи хлопчик з бідної сім’ї, Олена Вікторівна роз’яснює діткам, як добре вони робитимуть, коли оберігатимуть таку дитину від нападів інших.
