Повертаюся якось з роботи додому, заходжу до дочки в кімнату, а та речі збирає: одяг, гребінці й бігуді, чашки, праску, колонки …
18-річна Дарина відчула себе повнолітньою Я в подиві ахнула. А дочка весело каже:
– Мамочко, я переїжджаю до Антона жити!
– Як переїздиш? Що за Антон? Може познайомиш з ним спочатку? – відповіла шокована мама. – Де і за які гроші ви з ним збираєтеся жити? У нього є батьки? Тобі не здається, що ти поспішаєш, сонечко?
– Ні, мам, все добре, 21 століття на дворі. І взагалі я вже доросла, у мене своє особисте життя, це моя особиста справа! – різко відповіла дівчинка.
Я мовчки подивилася на неї, стало неприємно. Але зрозуміла, що нічого не можу зараз зробити. Мовчки розпрощалася з технікою, що збирала дочка (все одно блендером не користувалася) і подивилася услід дочці. Дарина сама взяла всі сумки, а в під’їзді молодий хлопець допоміг їй спустити їх до машини. Попрощалася з дочкою, а сама собі думаю: «Гаразд, якщо ти вирішила бути дорослою, то будь». На другий день подумала, поміняла я замки на двері, а то Даші вірю, а тому типу — немає віри, хіба мало що.
Минуло близько тижня, а від дочки ніяких звісток. Не очікувала, що вона так рано вирішить почати доросле життя. І тут, дзвінок від неї:
– Мам, ти мені за навчання будеш платити?
Невже, вона подзвонила, щоб запитати про оплату за навчання. А за матір’ю не засумуєш? Як же так…
– Ні, Данько, не буду платити. Ти ж доросла тепер. Я не хочу лізти у твоє життя.
– Ну клас! Спасибі, мам! – засмучено відповіла Даша і кинула трубку.
Нехай дочка зрозуміє, що доросле життя означає самостійність …
Минуло кілька днів, а у мене в голові почали прокидатися ідеї планування. Думала, як облаштувати кімнату під кабінет. Все одно, дочка пішла від мене до хлопця жити поки. Меблі навіть стала в магазинах доглядати, шафа звільняти, але ліжко дочки не чіпала — ану ж повернеться.
Через пару тижнів після повіту, підійматися у квартиру на 3 поверх по сходах — а там на сходах Даринка моя сидить з сумками й пхикає.
– Чого ж ти не подзвонила, сонечко? – кажу я їй.
– Соромно мені було. А ти не рада, що я повернулася? – ніс витирає.
– Рада, звичайно, доню. Ну все, підемо.
Зайшли у квартиру. Дарина стала розкладати речі по місцях, але не всі. Телевізор залишився у мами Антона як оплата за два тижні проживання. Антону було 29 років. Коли Даша зрозуміла, що за навчання платить нікому, вона запитала про це Антона. Хлопець дуже хотів жити разом з Дашею, але не хотів нести за неї відповідальність і оплачувати потреби.
І про що він тільки думав цей Антон, коли привів безробітну студентку жити до своєї мами?
