Надворі дощило, Жанна забігла в кафе поруч з роботою. Вони з сестрою ще вчора домовилися зустрітися в обідню перерву. Жанна сіла за столик поруч з великим вікном і почала розглядати меню. Сестра трішки запізнювалася.
Жанка, привіт, скільки літ, скільки зим!
Жанна здригнулася, і побачила, як якась незнайома жінка стукає у вікно кафе, активно махає їй рукою і щось кричить. Перед нею стояла неохайна жінка і посміхалася щербатим ротом.
Незнайома жінка побрела в кафе, і попрямувала сісти до Жанни за столик.
– Вибачте, але ви напевно помилилися – різко відповіла Жанна. – Жанка, та ти чого? Це ж я Ліда. Ліда Артеменко. Твоя однокласниця. Ми 8 років просиділи за одною партою. Що я так сильно змінилася?
Жанна розгубилася, вона пам’ятала Ліду, але красунею на всю школу. Всі хлопці за нею бігали. Як сильно змінило її життя.
Ліда, дуже рада тебе бачити, як ти поживаєш?-натягнутою посмішкою промовила Жанна. Ну от, добре, що ти мене впізнала.
Живу я непогано, випити завжди є, їсти теж знайдеться. Що ще треба для щастя?
Як на зло сестра Жанни написала у Вайбері, що їй не вийде приїхати, змінилися плани.
Жанні було незручно. Кафе знаходилося біля офісу, де вона працює, тому там обідало багато її знайомих.
Ну рада була тебе бачити, Лідочко, але мені пора – зробила вона спробу піти. Але не тут то було. Ліда вчепилася в неї як павук. – Жанка, та ти що, куди йдеш? Ми з тобою стільки років не бачилися. Давай хоч поговоримо трошки, я така рада тебе бачити. Пригости мене чимось, бо я голяк.
Жанна замовила собі каву та тістечко, Ліда ж замовила великий келих пива і сирні палички.
Поки чекали замовлення, Жанна і запитала.
Ліда, вибач мене, ти до такого життя докотилася? Куди все поділося? Не в моїх правилах людей засуджувати, але ти так змінилася. І не в кращу сторону. Так тобі на вигляд років 50. Ти ж в школі найкрасивішою була. Всі хлопці за тобою бігали. Заможні батьки теж ніколи тебе нічим не ображали. Виконували усі твої забаганки.
Хочеш, щоб я тобі все розповіла? – Жанна кивнула – Ну тоді замов мені ще віскі.
Ну слухай… Мені з самого дитинства казали, що я найкраща. Пам’ятаєш, які хлопці за мною бігали !? Але куди їм до такої красуні як я? Мені ж тоді тільки принца треба було. Яка ж я дурна була. Зараз, через багато років, тільки й зрозуміла, що у людини головне душа. З лиця води не пити, головне, щоб людина була хорошою. Пізно я це зрозуміла.
Я закінчила економічний університет, як хотіли батьки. Одного вечора ми з подругами пішли в нічний клуб, там я і зустріла Женю. Красивий, високий, кароокий, а посмішка…Ну просто Ален Делон.
А який він щедрий був. Гроші у нього водилися. Нове авто, квартира, щодня нові подарунки… Це було кохання з першого погляду. Ти не повіриш, але коли ми разом йшли, люди озиралися. Всі друзі казали, що ми ідеальна пара. Через місяць Женя мені освідчився. Я погодилася, не роздумуючи.
Ми стали жити в його квартирі. Перший рік я жила, як у казці. Потім все пішло шкереберть. Справи в Жені пішли вгору. Шалені гроші закрутили йому голову.
Він став з дому пропадати. Цілодобово міг десь гуляти. Так з розмахом. Не обходилися його нічні походеньки без інших жінок. Одного вечора ми поверталися з супермаркету, я збунтувалася. Ми почали сваритися. Женя не впорався з керуванням, і ми потрапили в аварію.
Прокинулась в лікарні. Рука в гіпсі, обличчя все перебинтоване. Питаю про чоловіка, кажуть в сусідній палаті лежить. Я вночі до нього. У голові паморочиться, але йду. Як же, там мій коханий. А він з ногою загіпсованою, спить. Я його за плече легенько потрясла. Він очі відкрив, так як закричить. Я ж про бинти на обличчі забула. Прибігла медсестра і загнала мене назад в палату.
Та аварія забрала всю мою вроду. Коли зняли бинти, все обличчя залишилося у жахливих шрамах. Ніс кривий, передні зуби вибиті. Женя після одужання подав на розлучення. Хоч я і зробила пластичну операцію, він не зміг далі жити з такою, як я. Я повернулася жити до батьків, їх не стало через рік. Почала пити з того горя. Сама розумію, що кочуся на дно цього несправедливого життя. Женя одружився через 2 роки, у нього красива дружина і двоє дітей.
Я вже місяць не вживаю. Майже. Так іноді, під настрій. Чоловіка собі знайшла, до пари. З лиця води не пити. Він хороший, піклується про мене, пити забороняє. Він працює пекарем на хлібзаводі. Кличе мене заміж…Ліда заплакала, і запила душевний тягар алкоголем. Колишні подруги вийшли з кафе, кожен пішов своєю дорогою.
Жанна прийшла додому і почала розглядати фото у шкільному альбомі. Якою красивою колись була Ліда. Життя її виявилося не таким красивим, як вона мріяла. Правду люди кажуть: “Не родись красивою, а родись щасливою..”
