Телефонний дзвінок просвердлив сонячний ранок, і Лідія Петрівна прохрипіла своє чергове «Алло!». З того боку телефону пролунав юний голосок її доньки Соні:
“Мамулічка, я вже приїхала до столиці, в гуртожиток поселилася, не хвилюйся,гроші по дорозі не вкрали, закрутки не розбилися. Якби ти бачила як тут гарно, а які високі будинки. Хочу тут залишитися жити”,-щебетала Софія Ярмоленко, юна першокурсниця педагогічного університету.
Я рада за тебе, доню, ти моя єдина втіха. Вчися, Соню, на парах гав не лови.Щоб мені за тебе не було соромно.
Почалися цікаві студентські будні. Нові знайомства, цікаві та недуже лекції. У 18 років, думаєш, що все життя попереду. Все хочеться спробувати, і зразу.
Вчилася Софія добре, додому приїздила раз на місяць. Тоді вони з мамою сідали пити чай на кухні, і дочка розповідала мамі про своє студентське життя, нових подружок, і навіть кавалерів…Тоді мама одразу наставляла дочку, що про кохання їй думати ще рано, спочатку навчання закінчити, знайти роботу, на ноги стати, а ось тоді можна думати про хлопців. Дочка все хитала головою…
Сама ж Лідія Петрівна виховувала дочку сама. Батька Соні не стало, коли дівчинці було 5 років. Аварія на виробництві, нещасний випадок.
Зимову сесію Софія склала на стипендію. Щаслива їхала до мами на канікули. Дочці нетерпілося розказати мамі про свої успіхи у навчанні, ну і на любовному фронті. Про останнє Соня не знала, як почати, бо обранець Сергій офіційно був жонатий, але з жінкою жив окремо.
Перше кохання, Софія нікого ще так не любила. З ним вона змінилася.

Софія приїхала у рідне містечко.
І ось вже відчинилися двері ліфта, а з неї вийшла яскрава брюнетка з купою пакетів, з широкою посмішкою.
– Боже мій, дівчинко, яка ж ти стала ефектна. Ми з тобою тільки місяць не бачилися. Чому такі зміни? – вирвалося у матері.
Мамо, я закохалася. У мене починається нове життя,-прощебетала Софія.
Сергій…так звали її обранця, був на 12 років старшим за Соню. Працював юристом у столиці, мав квартиру, авто, ну і як бонус був офіційно одруженим. Хоча, за його словами, з дружиною не проживав вже 3 місяці. А тут, зустрів Софію, і закохався як хлопчик.
Гарно залицявся, дарував подарунки, водив у ресторани. Софія не могла натішитися такому щастю. Лідія Петрівна була проти, щоб дочка продовжувала стосунки з одруженим чоловіком. Та й за віком він їй теж не підходив. Матір всілякими способами вмовляла дочку, Соня нічого чути не хотіла, і зі сваркою поїхала назад до столиці.
На Великдень Софія приїхала сама не своя. Посворилася з Сергієм, бо він як виявилося, їй збрехав. Як виявилося, що чоловік досі не розлучився, а кілька днів тому у нього народився син. Сергій сказав, що дружину не покине, а Соні запропонував стати його коханкою. Захотів всидіти на двох стільцях.
З дитиною вона точно не планувала змагатися. Всі вихідні Соня проплакала у своїй кімнаті.
Лідія Петрівна, щоб хоч якось розрадити дочку, подзвонила її однокласницям, також запросила однокласника Романа, який ще зі школи був по вуха закоханий у Соню. Молоді люди посиділи за столом, згадали шкільні роки, і нещасна Соня навіть повеселішала.
Наступного дня Роман запросив Соню у кіно. Так закрутилися їхні стосунки. А на минулому побаченні Роман сказав, що емігрує до Канади. Запропонував Соні вийти за нього заміж, і поїхати разом з ним. Вона погодилася.
Клин клином… Все що не стається-на краще. Головне, щоб у житті був вірний, з тверезим на життя поглядом порадник.